Друг «Да Вінчі» — приклад для наслідування
1 листопада 1995 року у селі Задністрянське Івано-Франківської області народився Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло. Українець, фронтовик, Герой.
Сьогодні, 1 листопада, незламному захиснику України Дмитрові Коцюбайлу на позивний «Да Вінчі» могло б виповнитися 28 років. Герой поліг смертю хоробрих цьогоріч 7 березня у боях за Бахмут. Поруч розірвалася мінометна міна, один з уламків влучив у шию воїна.
Юний вік не завадив йому опинитися на барикадах Майдану, а згодом у числі перших добровольців рушити на Схід. Буремне життя перервалося на війні...
Середню освіту Дмитро здобув у Бовшівській ЗОШ І-III ступенів. Вмотивований та врівноважений, він користувався повагою серед однолітків і підтримкою вчителів.
Брав активну участь у шкільному житті: на змаганнях та олімпіадах, у творчих гуртках і різнопланових заходах. Далі продовжив навчання у художньому ліцеї в Івано-Франківську.
З розпалом Революції Гідності взяв активну участь у подіях на столичному Майдані Незалежності. У лавах «Правого Сектору» бився у вуличних сутичках проти псів проросійського режиму із «Беркута».
Від самого початку російсько-української війни рушив на передову — на Донеччину. Влітку-восени 2014 року командував взводом добровольців, а у 2015-му став командиром роти.
Під час боїв за село Піски неподалік окупованого росіянами Донецька друг «Да Вінчі» отримав важке поранення танковим снарядом. По одужанню, через 3 місяці реабілітації знову став у стрій, повернувшися на фронт.
У 2014-2015 роках у лавах Добровольчого Українського Корпусу «Правого Сектор» Дмитро брав участь в операціях зі звільнення наступних населених пунктів Донецької області: Карлівка, Піски, Авдіївка. Бився проти росіян за Степанівку, Савур-Могилу, Старогнатівку, на позиції «Алмази». Знищив десятки ворожих опорних пунктів, багато техніки та живої сили.
Мужній український захисник «Да Вінчі» зарекомендував себе як відданий визвольній справі командир, надійний та перевірений запеклими боями побратим. У грудні 2021 року президент присвоїв Дмитрові найвищу державну нагороду — звання Героя України із врученням Золотої Зірки.
«Ми постійно просувалися вперед, у нас було багато успіхів, хоча і багато втрат. Ми змогли допомогти багатьом бойовим підрозділам ЗСУ і, головне, ми можемо робити те, що ЗСУ не може. Або може, але не так швидко, як ми, а під час активних бойових дій ефективність дуже часто залежить від швидкості. Ми змогли довести, що ми не якісь там банди, як дехто намагався нас представити, ми громадяни своєї країни, які б’ються за неї вже 8 років», — говорив друг «Да Вінчі» за кілька місяців до загибелі.
Російське повномасштабне вторгнення Дмитро разом зі своїм підрозділом «Вовки Да Вінчі» зустрів зі зброєю в руках поблизу Щастя на Луганщині. Бив ворога на Ізюмському та Запорізькому напрямках; отримав звання молодший лейтенант та офіційно очолив 1 Окремий батальйон у складі 67-ї Окремої механізованої бригади.
Зі своїм легендарним підрозділом брав участь у контрнаступі Сил оборони України на Слобожанщині. «Вовки Да Вінчі» стали ударною силою у «Балаклійській операції», в якій йому вдалось переправитись на інший берег річки Оскіл та звільнити Куп'янськ-Вузловий та ряд інших населених пунктів.
Як чоловік, як воїн, як справжній націоналіст, який мріяв про вільну та справедливу Україну, Дмитро Коцюбайло був лідером, авторитетом, легендою! Герой України «Да Вінчі» навічно присутній у строю.
