Франція у вогні, Макрон їсть круасани
Пропонуємо президенту Франції здійснити знану йому практику: зателефонувати у Кремль. І... наскаржитися на власну нікчемність.
Франція палає, що далі? Декілька днів тому, 17-річний алжирець Наґель був убитий в автомобілі поліцією у місті Нантер, на північ від Парижа.
Відмовляючись вийти з машини після зупинки, поліціянти вбили Наґеля через відмову слідувати законній зупинці. Слідство триває: чи мав право стріляти поліціянт чи можна було б вирішити цю проблему без жертв, – питання відкрите.
Розберемо тут причини та наслідки вандалізмів молоді до 25 років, які сьогодні запускають піротехніку у будинки та грабують магазини на знак протесту. При цьому, заворушення контролюються, тобто загальнонаціонального вибуху не відбувається.
Справа у тому, що вбили не 17-річного етнічного француза, а 17-річного француза по паспорту з маґрибським (Марокко, Алжир, Лівія, Туніс) корінням. Масові заворушення з цього приводу – проблема неінтегрованих іммігрантів (тобто ті, хто прибувають в країну, на відміну від емігрантів – які з неї виїжджають) у країні.
Франція, як одна з найбільших колоніальних імперій, має стандартну історію зі своїми законними мігрантами: захоплення територій, видача безкоштовних паспортів у Францію, тощо. Звісно, існують також незаконні мігранти, але їх поблизу Парижа небагато і їхня ціль – осісти у Великій Британії, а не Франції.
З економічної та соціальної точки зору, міграційна проблема Франції лежить у створенні штучних "ґетто". У 1970-х роках, коли у владі правили соціалісти, Париж розрісся до величезних масштабів, а притік законних іммігрантів не зупинявся, а тільки збільшувався.
Відповідно, влада вирішила побудувати міні-міста на півночі від Парижа, де можна було б компактно заселити прибулих іммігрантів у звичайне, проте абсолютно придатне для проживання помешкання. Відтак були створені якраз такі міста, як Нантер, звідки родом Наґель, Бобіні, Сен-Дені та інші.
У Сен-Дені, наприклад, знаходиться 4500 будинків, з яких абсолютно всі призначені для "соціального житла", тобто такого, що оплачується державою. Фактично, влада створила міста, повністю заселені іммігрантами, тобто мова про соціальну інтеграцію таких людей у Франції навіть не заходить.
З економічної ж точки зору, проблему заселення мігрантів нібито вирішено, а з іншої – як їм жити? Отримуючи соціальну допомогу (оплата квартири + прожитковий мінімум для безробітної сім'ї), переселенці мають можливість жити у Франції, не працюючи.
Проте така ситуація не влаштовує жодну із сторін. А щоб отримати роботу у Франції, необхідно знати мову, мати деяку кваліфікацію або капітал для ведення бізнесу.
В іншому випадку, мама і тато (у випадку Наґеля була тільки мама) повинні працювати на низькооплачуваній роботі. При цьому, у Франції, коли ви отримуєте допомогу від уряду, кожен €1 вашого доходу при виході на роботу зменшує розмір вашої місячної допомоги на €1.
Себто, якщо ваша зарплатня не перекриває соціальну допомогу, ви працюєте без збільшення доходу. Який тоді взагалі сенс працювати на низькооплачуваній роботі, якщо розмір вашого місячного доходу не зміниться?
Цей довгий пасаж був необхідним для розуміння контексту, в якому живуть сьогодні мешканці північних районів Парижа. На додачу до цього, муніципалітети цих районів – лівонаправлені соціалісти, є єдиними муніципалітетами у Франції, які зберігають таку систему.
Звідси й відповідь на те, чому найбідніші мігранти живуть саме там, а не в інших місцях у Франції. Таким чином, спочатку влада країни, а потім муніципалітети, загнали себе та мігрантів у безвихідь, де законні іммігранти не можуть отримати роботу і змушені жити на мінімальний дохід, при цьому не маючи жодного заняття протягом дня.
Так і створилися "no-go" райони поблизу Парижа. У них більшість (особливо молодь) торгує наркотиками та займається криміналітетом, який за незаконну діяльність дозволяє отримувати високооплачувану "роботу" без вищенаведених вимог.
Французи не хочуть, аби держава витрачала ще більше на іммігрантів, аби вони змогли вивчити мову (не за неефективними державними курсами) або отримати достатню кваліфікацію. Адже вони обурені тим, що держава витрачає ітак велику кількість грошей, отримуючи тільки негативний результат.
У той самий час, вигнати більшу частину законних мігрантів неможливо, бо вони вже декілька поколінь знаходяться у Франції та мають французькі паспорти. Потрібно подивитися на приклад інших країн, таких як Велика Британія, яка в цьому запитанні досягла набагато кращих результатів, не виділяючи при цьому набагато більші бюджети.
Автор – Валентин Краснопьоров, засновник громадської ініціативи "Останній Капіталіст"
