Французи про московитів: ординське байстрюччя, що вдає із себе слов'ян
Не називайте мешканців московії «росіянами» чи «русскими», — це просто дитяча помилка. Зрештою, це правило діє для всіх історичних періодів.
Поділимося вкрай рідкісним документом, який вносив до французького Сенату весною 1868 року Теодор Казимир Делямар (1797-1870). Він був впливовим політиком, сенатором, редактор часопису La Patrie й близьким приятелем імператора Луї-Наполеона III.
Спочатку це була петиція з української справи, яку пізніше видано брошурою (меморіалу під назвою: «П'ятнадцятимільйонний європейський народ забутий в історії») і ще кількох пов'язаних робіт. Частина перекладу цікава тим, що Делямар одним із першим іноземців звернув увагу на фальшивий зміст історії Російської імперії, яка вивчалася в школах і ліцеях Франції.
Приятель імператора Наполеона III вперше підняв на державному рівні питання про захист українського народу, який з останньої чверті XVIII століття перебував у тіні Московської держави, а у XIX столітті був вже майже забутий у країнах Європи, хоч до того про Україну і козаків знали скрізь... Отже, текст «Un peuple européen de quinze millions oublié devant l'Histoire»:
ПЕТИЦІЯ ДО СЕНАТУ ІМПЕРІЇ З ВИМОГОЮ РЕФОРМУВАТИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ
«Пане голово, пани сенатори.
Існує величезна імперія, що простягається на пів Європи й третину Азії, яка загрожує водночас Австрії, Туреччині, Персії, Індії й Китаю. Цією імперією, що невпинно збільшується, є Російська імперія.
Вона складається з мозаїки народів, більшість з яких потерпає від гніту, й була сформована шляхом завоювання одним із цих народів усіх інших. Московити — народ-завойовник!
А що стосується інших народів, то перелік їх був би безкінечним, тому обмежимося тим, що назвемо рутенців, литовців і поляків, про яких піде мова у цій петиції. У Франції ми робимо серйозну за своїми наслідками помилку, вважаючи, що ця імперія є єдиним цілим.
Зовсім навпаки, різноликість є її правилом і ця різноликість випливає навіть із актів діяльності її уряду. Коли росія спілкується з Європою, то твердить, що вона є слов'янською і европейською.
Її суверен величає себе «імператором росії», а коли вона звертається до Азії, то каже, що є туранською, тобто татарською і азійською країною, і її автократ стає «Білим царем».
Звідки ж така дволикість? Причина її у тому, що в цій імперії зустрічаються водночас слов'янські народи з боку Європи й туранські народи з боку Азії, а також у тому, що в обох цих цілком протилежних напрямках залишаються ще не завойованими як слов'янські, так і туранські народи.
Отже, кожному з них треба представитися братом, що простягає руку. Але де саме у цій імперії пролягає лінія поділу між цими двома протилежними елементами, тобто лінія, яка відділяє европейську цивілізацію від азіатської цивілізації?..
Петербурзький уряд, зацікавлений у тому, щоби московитів вважали слов'янами, проводить в цьому напрямку цілу наукову кампанію, бо наука є могутньою політичною зброєю у його руках. Європейські вчені розділилися.
Деякі з них, одурені вмілим накопиченням історичної брехні, схиляються до ідеї слов'янізму московитів. Інші ж, навпаки, вважають, що московити є татарами як за своїм походженням, так і за своїми інстинктами, хоча й розмовляють однією із слов'янських мов, якою назвали російську.
Політичні наслідки цієї наукової полеміки є важливими — якщо московити не є навіть слов'янами, і якщо їх цивілізація та звичаї суттєво відрізняються від звичаїв слов'ян, ними завойованих, то вони втрачають усяке право на своє володіння. Позаяк ті протестують проти поневолення.
Ставка цієї дискусії, як бачимо, дуже велика, тому зрозуміло, що наука гарячково шукає розв'язку. І тільки уважне вивчення історії народів, що розмовляють слов’янськими мовами, зможе його дати, тому що тільки воно дасть змогу чітко розмежувати їх.
Проте, ось уже десять років, як це вивчення повністю занехаяно і навіть ще сьогодні викладання історії у державних закладах не використовує прекрасних досліджень видатних учених. Їх привідкрили в історичній науці цілий новий горизонт.
Таким чином, мета цього клопотання — просити Сенат, щоби він своїм високим почином домігся включення в офіційну програму викладання історії у закладах середньої класичної освіти основних моментів із історії народів, що розмовляють слов'янськими мовами. І найбільш характерних для кожного з них.
Таке доповнення мало б величезне значення, тому що це змусило б університет відмовитися, через ліцеї, від свого панславістського викладання історії, яке є наслідком штучного об'єднання під родовим іменем Руси (Russes) багатьох народів. Тих, які складають Російську імперію, абсолютно так само, як нещодавно він відмовився, завдячуючи нашій ініціативі, від панславістської назви кафедри слов'янських мов та літератур у Колєж де Франс.
Так само як 6 місяців тому ми публічно визнали Законодавчим корпусом численність народів, що розмовляють слов'янськими мовами. Так само сьогодні ми спробуємо переконати Сенат у необхідності перераховувати ці народи й відділяти їх один від одного у процесі викладання історії.
Вчора була визнана численність цих народів, настав час приступити до їх переліку. Тому що безпідставне об'єднання у так званій спільності багатьох народів, що розмовляють слов’янським мовами, прямо на руку панславізму, який є нічим іншим, як цим же штучним об'єднанням.
Воно, зрештою, відбувається на наших очах. Ми спостерігаємо, як університетська освіта змішує два по суті різні народи з явно протилежними культурами й історичними традиціями.
Цими двома народами є московити й рутенці, змішані у загальній назві «руси» (Russes). Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці, до яких одних раніше відносилися назви «руси» (Russes) та «русини» (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами.
А народ-завойовник сам на себе поширив ім'я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова «руси» (Russes) та «московіти» видаються нам сьогодні синонімами.
Тоді, як насправді, вони є цілком різними для історика. Ця навмисна плутанина дала змогу московитам поглинути навіть саму історію рутенців, немовби пізніший політичний акт здатен впливати на історію попередніх епох».
Справді, об'єднання народів, наголошував французький сенатор Делямар, які говорять слов'янськими мовами, у вигадану єдність — служить лише панславізмові. Адже він і є цим об'єднанням і все це відбувлося на очах просвіченої Європи!
Два народи — московський і русинський (український) — свідомо змішують під загальною назвою русів, дозволивши московитам присвоїти собі історію русів (себто українців). Європейцям було важко визнати наявність у середині 15-мільйонного самобутнього народу.
«Сьогодні існує народ, забутий істориками, — 15-мільйонний народ русинів, 12½ мільйонів під московським царем і 2½ мільйона під австро-угорською короною. Народ цей такий же чисельний, як населення Іспанії, втричі чисельніший за чехів, такий же чисельний, як усі підданці корони святого Стефана.
Цей народ знищений? Звісно, ні! Він існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі та ще більш відмінну від історії Московщини, він має свої традиції, свою мову, осібну від польської та московської, він має виразну осібність, за яку бореться.
Значить, історики зобов'язані чітко відрізняти русинів від московитів і поляків, бо вони відрізнялися від них у минулому, як відрізняються від них і тепер. Отож, ми домагаємось, щоб на основі навіть коротких доповнень у шкільних підручниках історії можна було розрізняти історію цих трьох окремішніх народів, щоб за цими народами знову закріпились їх власні назви з відповідної історичної доби», — слушно закликав своїх колег сенатор Делямар.
