Геннадій СІКАЛОВ: «Доки уряд і місцева влада кивають один на одного, люди залишаються наодинці зі своїми проблемами…»
Лідер громадського об’єднання «Останній Бастіон» про те, що хвилює полтавців, про ситуацію в країні, про війну і мир, корупцію у владі і майбутні вибори
-Багатьох полтавців, звісно, окрім загальних проблем країни, чи не найбільше хвилюють і «земні» питання. Наприклад, питання гарячої води. Точніше, її відсутності. Але ж це питання саме в компетенції міського керівництва. Чи варто тут звалювати все на «проблеми країни» чи «проблеми області», адже подібні рішення приймаються по всій країні? І чи досить у міської влади власних важелів впливу? Люди переживають, чи буде взимку газ, електроенергія?
-Як на мене, то це явно надумана проблематика: гаряча вода, електроенергія, віялові відключення, якими лякають людей, дефіцит газу уже восени… Гадаю, що уряд мав би припинити шантажувати населення країни заявами, які не мають під собою реального підґрунтя. Особливо це стосується полтавців: поруч з нами Східно-Полтавське родовище газу, Копилянське, які здатні забезпечити Полтаву паливом в необхідній кількості не лише протягом цієї зими, але й на найближчі… 10 років! Загалом і Україна видобуває достатньо газу для того, щоб забезпечити потреби населення. Я це кажу як спеціаліст. Ви уявіть, що лише за ліцензією «Укрнафтогазвидобування» на їхніх родовищах обліковується 1,5 трильйона кубометрів газу, 30-40 мільярдів вони мали б постачати щорічно, однак, вважаю, це гальмується свідомо. Бо замість того, аби продавати газ населенню за дешевими цінами, розвивати на цій основі економіку країни, куди вигідніше гендлювати на його перепродажі за різними хитромудрими олігархічними схемами. Згадайте сумнозвісне «Росукренерго», яке «змішувало» дешевий газ з дорогим і на цій основі, мовляв, забезпечувало стабільну ціну. Таке могли придумати лише наші керівники!
Ви дайте дешевий вітчизняний газ нашим людям, оскільки навіть за Конституцією надра належить народові, а вже потім «змішуйте». Так, дешевий газ потрібен і економіці, він теж здатен її «розігріти», але це лише за умови, коли ним користуються державні підприємства. Тоді це вигідно. А коли він надходить на приватні підприємства, то «гріє» лише… кишені їхніх власників. В наших умовах --це олігархат, який і володіє найкрупнішими підприємствами-споживачами газу.
От і виходить: і промисловість не розвивається, і населення від цього страждає.
Ну, а те, що має робитися на місцевому рівні – це цілком на совісті міської влади. У тому числі і гаряча вода та інші питання, вирішення яких, ясна річ, місцевому керівництву куди вигідніше «перепасувати» в столицю: мовляв, це там винні… А уряд у свою чергу каже людям, що це «самодіяльність на місцях». Страждає, як завжди, народ. Ще й «навколовладне» чиновництво намагається підлити масла у вогонь, половити рибку у каламутній воді…
-Що Ви маєте на увазі?
-Наведу простий приклад. Всі ми, хочеш-не хочеш, маємо справу з «Полтаваобленерго». До «Останнього бастіону» останнім часом надходить чимало скарг на цю організацію з приводу, так би мовити, узаконеного ними хабарництва. Торік, скажімо, вони брали 2 тис. гривень (з одного кіловата!) за підключення електропостачання, а нині вже 2900 гривень від будь-якої людини чи юридичної особи. А як же інвестиційний договір?! Куди взагалі дивиться прокуратура, куди дивляться міська і обласна влади? Задокументований корупційний шлях, дві кримінальних справи порушено, і які ж наслідки від цього? Лишень уявіть: вам для якогось малесенького кіоска слід підключити 10 кіловат – віддай 20 тис. гривень! «Але вчора!», як казав відомий гуморист. А сьогодні уже 29 тисяч! І при цьому, звісно, щомісяця сплачуй за лічильником… Так скажіть: у чому різниця між так званою старою владою і так званою новою? Що змінилося? Бо тоді незрозуміло, за що навіть гинуть зараз наші хлопці в зоні АТО.
-Що, на Вашу думку, має бути головним для успішної країни? Що треба негайно зробити, але це не робиться зараз? Що ігнорує влада?
-На перше місце я все-таки б поставив питання національної свідомості. Після Майдану, після російської агресії в Криму і подій на Сході, ми спостерігаємо небачене відродження свідомості людей, просто шалений ріст патріотизму. Але влада в силу своєї некомпетентності, навіть боягузництва все це може легко «профукати». Як трапилося з Кримом. Однак і ті події багато чому не навчили, бо й досі ми продовжуємо наступати на ті ж граблі.
З одного боку, всі ми розуміємо, що у країні іде справжня війна, а з іншого влада досі не оголошує воєнний стан. У нас все ще АТО… І тут виникає стільки протиріч, що це могло б стати предметом окремої розмови. Варто згадати лише те, що у «антитерористичній операції» не можуть бути задіяні Збройні Сили. Ну, і далі «нанизуються» всі інші питання аж до статусу учасників бойових дій. Я досить тісно контактую з людьми, які воюють на Сході, знаходяться на передовій і вони уже на своєму, на жаль, гіркому досвіді переконалися: воєнний стан потрібен! Уже хоча б тому, що він дозволяє ліквідувати невизначеність тих чи інших дій і навіть поведінки звичайних людей не лише в зоні АТО, але й у країні загалом. Ви пройдіться ввечері навіть центром Полтави: на Донбасі в цей час, можливо, хтось із наших солдатів стікає кров’ю від поранення на вулиці Іловайська, а у нас під «орлом» на весь центр лунає російська попса! Це ж голові не вкладається!
По-друге, й уряд, і всі інші державні органи, включно з органами місцевого самоврядування, аж до найменшої сільської ради, мають працювати зовсім по-іншому. Не думаю, що тому ж Олександру Мамаєві в умовах військового стану удалося б, скажімо, переховуватися від суду. Ймовірніше за все, ним би зацікавився військовий трибунал. Але ж наші керівники самі бояться цього стану як чорт ладану. Бо тоді доведеться не лише називати речі своїми іменами, але чітко дотримуватися закону, а найголовніше – уникнути політичних ігрищ. Свого часу говорили про неможливість введення ВС, бо це, мовляв, унеможливило б проведення президентських виборів, тепер це ж саме стосується парламентських виборів, бо 25 серпня Президент України Петро Порошенко оголосив про розпуск Верховної Ради. Зрештою напрошується питання: то що ж для нас важливіше – вибори чи сама країна? Наявність 450 депутатів чи безпека 40 мільйонів людей?
– Але Ви же не будете заперечувати, що існуючий досі парламент – це принаймні щось абсолютно дивне…
– Скажу більше: Верховна Рада – це… верховна зрада. Уже хоча б тому, що там і справді ледь не половина депутатів самі є зрадниками України, що вони не раз демонстрували і продовжують демонструвати. Ще одна частина – це дармоїди і популісти, до яких я відношу і деяких полтавських депутатів, які теж не здатні зробити нічого хорошого для країни, зате шкоди можуть принести не менше, ніж відверті вороги.
– А як боротися з цим на місцевому рівні? Які є проекти у «Останнього Бастіона»?
–Відтоді, коли ми лише почали порушувати так звану антикорупційну тематику, до нас надійшло вже понад 30 звернень. І вони надходять мало не щодня, тому навіть не завжди вчасно встигаємо на них реагувати. Адже наш принцип: ретельно розібратися в ситуації, а не просто пере направити це звернення до прокуратури чи інших відповідних органів. Але, на жаль, в роботі останніх змін на краще дуже мало. Виходить, влада змінилася, але… не змінилася! Як і раніше, коли ми просимо районну прокуратуру перевірити діяльність селищної ради, нас відсилають у фінінспекцію, звідти пишуть, що «можливості оперативно перевірити звернення нема можливості», при цьому всі посилаються на суб’єктивні причини, а справа стоїть на місці. Доводиться звертатися вдруге, втретє… Зрештою добиваємося результату, як і у випадку з «Полтаваобленерго» ми досягнемо результату в ці боротьбі. Як бачимо, порушена кримінальна справа і закрити її ми не дамо можливості нікому!
–А питання з млинкомбінатом? Чи є якісь зміни?
–За зверненням трудового колективу ми тричі виїздили на місце, розбиралися в деталях… Найближчими днями має відбутися зустріч з керівництвом підприємства, тож переадресуємо усі претензії і йому. У тому числі й щодо подальших планів у роботі – чи дійсно ситуація на комбінаті патова? За будь-яких обставин ми, як кажуть, в одній шерензі з трудовим колективом.
–Останнім часом «Останній Бастіон» навіть дороги почав ремонтувати…
–Звісно, ми не можемо підміняти міську владу і тим паче не маємо таких ресурсів, аби принаймні «полатати» усі полтавські ями. Тому акції, які ми проводили досі – це швидше своєрідний сигнал і для влади , і для самої громади, що навіть у такій складній ситуації не варто сидіти склавши руки. Цікаво, що наш почин підхопили і деякі інші громадські організації, які почали копіювати наші «точкові удари» по полтавському бездоріжжю. Нині взялися відремонтувати під’їзди ще між двома полтавськими будинками, де, як кажуть, нога шляховиків не ступала упродовж… 25 років! Цими днями даний двір заасфальтували і нехай це теж буде докором нинішньому міському голові та його попередникам.
–Але ж влада повсякчас усе валить на відсутність коштів…
–Отака у нас влада! Від Полтави до Києва усе звикли перекладати на «попєрєдніков». Загалом же наше місто, грубо кажучи, але м’яко висловлюючись, просто розікрали. Ці люди ніколи не ставились до нього, до мешканців Полтави з повагою, а лишень побільше прагнули «викачати» гроші. Де тільки можна! Навіть за рахунок комунальної власності на центральних вулицях міста – Жовтневій, Фрунзе, де все відчужувалось на рахунок близьких родичів та «наближених» людей. За часів Матковського було створене «ручне» БТІ, єдине приватне в Україні. Тут комунальні помешкання кожного дня змінювали свого власника, аби люди ніколи не дізналися правди. І це кримінальне БТІ працює й досі! Тож ні для кого не секрет, чиї магазини сьогодні працюють у центрі міста і хто від цього має «ґешефт». Але ми дійдемо й до цього. Тому нині готуємо відповідні звернення до прокуратури щодо тих чи інших об’єктів комунальної власності.
– А чи існують тут якісь механізми такої «реприватизації»?
–Повірте, механізмів достатньо. Головне, аби було бажання. Але бажання всієї громади, а не окремої людини чи лідера громадської організації. Громада може багато зробити, але нинішня влада у місті саме таких ініціатив і боїться. Навпаки – часто-густо зумисне придушує всяку ініціативу. Звідси й апатія до порядку в місті в певної частини людей. Один недопалок кинув мимо урни, інший цілий пакет зі сміттям мимо контейнера… Риба, яка кажуть, гниє з голови, а в результаті місто перетворюється на смітник.
–Ви особисто давно боретесь за двір на вул. Ляхова, 12а…
–Боротьба продовжується! Для мене особисто – це справа честі. Але беззаконня триває і до цієї теми ми, гадаю, ще повернемося не раз. Бо на незаконно наданій ділянці, фактично відібраній у жителів будинку, знову розгортається будівництво, буквально учора тут з’явилися бетонозмішувачі. «Комуніст» Сірик не заспокоюється, але й ми теж не заспокоюємося. Тому я вірю, що рано чи пізно правда восторжествує і тут таки уде споруджена спортивна школа, а не чергова висотка, у якій дві-три квартири одержить начальство.
–Головні проблеми, за які Ви візьметеся, якщо станете мером?
–По-перше, фінансово-господарський аудит діяльності міської влади за останні роки. Окреме питання – дороги, які не відповідають жодним нормам, бо вони не для людей, а для танків!
Питання пенсіонерів. Забезпечення їх лікарськими препаратами, доступність довідок. Кількість цих людей у нас постійно зростає, але уваги на них звертають усе менше. Одна справа, коли один з кандидатів у мери починає бігати по тролейбусах і автобусах, розповідаючи, що пенсіонери повинні їздити безкоштовно, а зовсім інша подумати тут над економікою. Бо з усього видно, що людина абсолютно не розуміється саме в економічних аспектах проблеми: як перевізнику возити безкоштовно людей, не маючи жодних засобів для перекриття цих видатків? Тому треба продумувати різні механізми вирішення цієї проблеми, а не займатися популізмом.
Третя проблема – це безпека в нашому місті. Полтава, на жаль, не стає безпечнішою і тут мають спільно діяти влада, громада і правоохоронна система.
Четверте – це комплекс чисто комунальних питань, включно з газо- та водопостачанням.
–Як підтримує «Останній Бастіон» бійців, які нині беруть участь в АТО?
– Не хочу бути голослівним, але скажу так: глибокі річки тихо течуть. Те, що робить «Останній Бастіон», на перший погляд, це не зовсім помітні речі. Але, повірте, що ми робимо усе можливе, аби допомогти нашим воїнам, у тому числі й фінансово, продуктами та речами. Але, повторюсь, все це не для дешевого піару – так має діяти сьогодні кожен українець, розуміючи, що Вітчизна в небезпеці!
– І зрештою, яка ваша думка щодо рішення Президента з приводу розпуску Верховної Ради і нових парламентських виборів?
– Безумовно, перезавантаження влади потрібне. Я вже казав про це вище: зрадники і пристосуванці у Верховній Раді – це велика небезпека для держави. Тим паче в умовах війни. Але знову ж таки головне не повторювати старих помилок, не піддатися популістам і демагогам. Аби до парламенту знову не пройшли, а, сказати б, не пролізли депутати і цілі партійки, які перетворяться потім на своєрідні кооперативи з відмивання грошей і «вимивання» їх з бюджету країни шляхом ухвалення лобістських рішень. Зрештою шляхом розстановки своїх людей на місцях, як ми це бачимо й тепер, вважаючи, що перемогли гідру корупції. А насправді досі цілі області віддано на відкуп тим чи іншим партіям, а Полтавщина у цій «схемі» дісталася «Свободі» і її конкретним представникам на місцях. За будь-яких умов це неправильно і в новій системі влади таким речам не повинно бути місця.
Коли громадське суспільство вийшло на акції спротиву проти тоталітарного режиму Януковича, то були сподівання, що зваливши його і «сім’ю», ми одним махом вирішимо і всі інші проблеми. Та час показав, що це не так. І тут не варто все списувати на війну. Війна війною, але життя продовжується, реформи мають відбуватися, влада оздоровлюватися, економіка ставати на ноги… Поки що ж бачимо лише благі наміри, зміну певних персоналій і тільки. А на місця навіть це очищення поки що не дійшло. Люди, здатні взяти на себе відповідальність, налагодити будь-яку справу, починаючи з малого, у нас є – треба лишень розчистити для них простір для дій і дати їм певні повноваження, які мають базуватися на нових засадах місцевого самоврядування. Головним чином через довіру людей, прагнення громади до самоорганізації, усвідомлення відповідальності кожного принаймні за свій вибір. Вірю, що рано чи пізно так буде і в нашій Полтаві. Вірю і сподіваюсь.
Григорій ЛЕВЧЕНКО
