Президент Фінляндії пропонує свій план миру для України
Гельсинкі закликає інші західні столиці утриматися від накидання Києву свого досвіду. Нинішня ситуація суттєво різниться від подій 1940-х.
Голова Фінляндської республіки дав спеціальне інтерв'ю одній з провідних газет Iltalehti до Дня Незалежності країни, передає медіаагенція «Останній Бастіон». За його словами, умови справедливого миру України — це також умови сталого миру для всієї Європи.
Александр Стубб розповів про свій нещодавній діалог із Дональдом Трампом у столиці Франції, наголосивши, що помилка, допущена під час укладання миру між Гельсинкі та Москвою восени 1944 року, не повинна повторитися з Києвом. Не слід піддаватися на блеф кремлівського шантажиста путіна.
На думку фінляндського президента, європейська миротворча операція, в яку будуть залучені війська його країни, допоможе зупинити кровопролиття й просування московитів на Захід. Стубб намагався все це розтлумачити Трампу у Парижі.
– Пане президенте, в Європі поширився страх, що пан Трамп може бути готовий прийняти мир, який обмежує суверенітет України. А це, у найгіршому випадку, спонукає путіна продовжити свої агресивні війни далі. Якої особисто Ви думки?
– Я сказав Трампу, що ми не хочемо втратити цей мир. Ми не хочемо невдалого рішення, як-от було із виведення військ з Афґаністану, то була катастрофа. Фінляндія та наші найближчі союзники шукають такий мир, який першочергово влаштував би Україну. Я вважаю за можливу участь фінів в українській миротворчій операції, якщо в Україні буде досягнуто припинення вогню, а операція стане спільною для всіх європейських країн.
– На Вашу думку, путіну не можна дозволяти обманювати демократії так само, як це зробив Адольф Гітлер, обдурив Британію та Францію у 1938 році. Тоді, після підписання Мюнхенської угоди, прем'єр-міністр Невілл Чемберлен заявив, що в Європі досягнуто «миру для нашого часу». Гітлер вимагав поступки у держав і отримав їх. Наступного року він порушив угоду та окупував усю Чехо-Словаччину.
– Можливо, кращою метафорою, ніж сказаної Чемберленом у 1938 рік, є ганебний мир між Фінляндією та Сталіним, тобто СССР, укладений у 1944 році. Західні союзники залишили Гельсинкі наодинці із Москвою у совєцькій сфері впливу, хоча Фінляндія уникла окупації завдяки збройній оборонній перемозі. Ми втратили великі території та, по суті, наше право на самовизначення. І цього треба уникати в Україні.
– Тобто немає місця для корисливих інтересів?
– Українці не повинні бути кинуті зараз так само, як кинули нас, фінів у минулому. Адже вся міжнародна система побудована на Статуті ООН, а потім європейська система безпеки на основі ОБСЄ та Гельсинських угод 1975 року. Безліч моїх колег припускають, що територіальні анексії суперечать міжнародному праву і кожна країна має право робити свій власний вибір політики безпеки, але не всі розуміють, як це втілити у життя.
– У розмові з Трампом Ви сказали, що помилка, допущена під час укладання мирної угоди між Фінляндією та СССР, не повинна повторитися. Яку угоду готові ухвалити європейські демократії?
– Так, звісно, я обговорював це питання із президентом США 2 тижні тому та кілька днів тому у Франції. Ми маємо домагатися такої угоди, в якій Україна стане членом як ЄС, так і НАТО у довгостроковій перспективі. Це наша найголовніша цінність та інтерес.
– Що у такому разі буде з територіями, окупованими росією?
– На жаль, тут усе цілком і повністю залежить від самих українців. Я вважаю, що обмеження західним альянсом України не повинні бути ухвалені, оскільки тоді відчинять двері для визнання корисливих інтересів автократичних режимів і диктатур. На мій погляд, мир має базуватись на двох стовпах: перший з яких — територіальна цілісність, а другий — право на самовизначення, тобто право українців вирішувати, до яких організацій вони хочуть приєднатися.
– Говорити про мир важливо, проте ще більше питань постає, коли та як цього миру досягти компромісами, чи не так?
– Мова не про пацифізм як такий, адже просувати мирні плани не означає бути наївним перед російським імперіалізмом. Я вважаю, що за місяць після президентських виборів у США постало вікно можливостей для створення миру. При цьому, якщо про мир не говорити, він не постане сам собою, але ми не знаємо, на якому етапі він замінить війну. Я хочу поділити концепцію миру на 3 наступні частини:
- припинення вогню;
- перемир'я;
- мирні переговори.
У нинішній ситуації припинення вогню та перемир'я, яке має бути укладено незабаром після цього, здаються більш реалістичними цілями, ніж мирна угода. Принаймні, я так це бачу на сьогодні.
– А як щодо миротворців в Україні?
– Безпека України має бути гарантована відразу після початку припинення вогню. Я вважаю за можливу європейську миротворчу операцію, в якій Фінляндія могла б бути однією з країн-учасниць. Перший крок — відрядити миротворців після того, як припинення вогню буде узгоджено на основі міжнародного права. Участь у миротворчій операції в Україні відповідала б довгостроковому напрямку зовнішньої та безпекової політики Фінляндії. Якщо ООН дасть мандат і якщо буде європейський мандат, то ми відправимо миротворців до Косова, Афґаністану і так далі. Тому я не виключаю сценарію, коли ми, європейці, візьмемо на себе відповідальність за підтримання миру в Україні після початку припинення вогню та мирного процесу.
– Президент республіки та уряд ухвалять рішення про участь Фінляндії, це зрозуміло. А як бути з Едускунтою, чи погодяться народні депутати?
– Певен, проблем не виникне. Мені на думку спадає, що незаконна агресивна війна, розпочата РФ у 2014 році проти України, може практично закінчитися за «корейською моделлю», де діє припинення вогню, але немає мирного договору. Починаючи від 1953 між Північною і Південною Кореєю діє припинення вогню, але розділ півострова залишився незмінним. Це не завадило Південній Кореї приєднатися до бажаних нею міжнародних організацій.
– Та чи буде припинення вогню та «корейська модель» реалістичним рішенням для України?
– На цю мить мені важко щось сказати. Ці моделі часто обговорюються й видозмінюються у своїх назвах, так буде найближчими тижнями та місяцями.
– Можливо, Україні просто потрібно більше зброї? Звісно, важливо говорити про мир, важливо підготуватись до розміщення миротворців, але це все слова, які не зупиняють росію.
– Ви праві, найважливіше та критичне — озброїти Україну. Тепер і швидко. Ми маємо виходити з того, що Україна досягне миру. Для цього необхідно, щоб Україна була у сильній позиції. Ми маємо продовжувати озброювати Україну, бо чим сильнішою Україна вступить у мирні переговори, тим краще.
– Фінляндія озброїла Україну на загальну суму €2,3 мільярда і готується надіслати 26-й пакет допомоги. Що далі?
– Основний факт залишається незмінним: на путіна потрібно натиснути чи змусити припинити атаку, а це буде непросто.
– Російський олігарх Константін Малофєєв в інтерв'ю виданню Financial Times оцінив, що путін нізащо не зупинить війну, якщо на переговорах не буде узгоджено новий порядок безпеки для всієї Європи. Ще у грудні 2021 року РФ видала список своїх вимог, в яких зажадала створення сфери впливу, яка включає Фінляндію. НАТО не дозволено розміщувати важкі системи озброєнь поблизу РФ, а Фінляндії та Швеції не дозволено вступати до НАТО, не кажучи вже про Україну. Що станеться, якщо росія поставить умову, що обмеження озброєнь, які мають бути розташовані вздовж її кордону, чи вимагатиме сфери впливу на себе?
– Моє перше спостереження полягає в тому, що я ніколи не пам'ятаю, щоб я сприймав заяви російського олігарха серйозно. Чи були вони у журналістів Financial Times, або ж Iltalehti? Моє друге спостереження полягає в тому, що вимоги РФ аж ніяк не є новими.
– Пане президенте, чесно кажучи, Ви дивуєте, адже росія постійно вимагала від Заходу поступок, натомість сама ніколи не йшла на них.
– Коли я був міністром закордонних справ Фінляндії, то отримав письмові вимоги РФ щодо сфери впливу на свій стіл. Це були ті ж самі вимоги від міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова, десь 2008 року. Тож ця ідея, що ґрунтується на Ялті-1945, що великі держави, тобто РФ, мають право визначати структуру безпеки Європи, не нова. У росіян буде своя сфера впливу та територіальні права, де їхня безпека переважатиме над безпекою інших.
– Чи можна припустити повторення тих подій, коли наприкінці Другої світової війни, США і Британія домовилися на Ялтинській конференції, що Сталіну дозволено створити сферу впливу СССР в Європі? Адже американці та британці невдовзі зрозуміли, що припустилися помилки, і в 1949 році заснували оборонний альянс НАТО, щоби запобігти російському імперіалізму.
– Важко сказати. Інші країни не становлять загрози безпеці для Європи. Існує лише одна загроза безпеці для Європи, і це сама росія. Про це ніколи не варто забувати.
– Бувши міністром закордонних справ, Ви ще більше переконалися, що Фінляндія має стати членом НАТО. Чи змінювали свою думку до приєднання торік у квітні?
– Знаєте, я почав сумніватися в консенсусі, який переважає у Фінляндії, і який не включав членство в НАТО. Завжди варто бути вірним своїм цінностям і поглядам, але ми ніколи не живемо в ідеальному світі. Я, як і раніше, вважаю найбільшою помилкою у своєму житті те, що я не спромігся долучити Фінляндію до складу НАТО у 2008-2016 роках. Звісно, коли я озираюсь назад, можливо, я був на правильному боці історії.
– Водночас зараз уже як президент республіки, наголошуєте, що у зовнішній політиці та безпеці потрібно завжди дивитися в теперішнє і вперед, а не в дзеркало заднього виду історії...
– Звичайно, ми можемо спробувати зробити уроки з помилок. Однак ясно, що Фінляндія та інші європейські демократії не сприймають корисливих інтересів.
– Чи говоритимемо ми колись ширше про європейську безпеку?
– Ну звісно, ми говоримо, але візьмемо приклад з історії. Коли закінчилася Друга світова війна, виник баланс сил та міжнародний порядок, заснований на Статуті ООН. Минуло понад 30 років, перш ніж були схвалені Статут ОБСЄ та структура європейської безпеки. Тож, якщо росія хоче обговорювати порядок безпеки, ми повернемося до цього питання за 30 років.
– Однак мета путіна незмінна. Що далі?
– Агресивна війна має бути припинена і порядок безпеки не повинен обговорюватися на умовах росії. Це моє головне посилання. Певен, що путін насамперед не хоче миру і за оцінками західної розвідки його цілі щодо України залишилися незмінними відтоді, як пролунали перші постріли цієї війни. Якщо дивитися на регіони, РФ хоче привласнити чотири області та Крим. Якщо дивитися на інтереси, то це панування над Україною, коли українці не матимуть права на самовизначення.
– Ви вважаєте, що росія не хоче розмовляти, поки росіяни, на їхню думку, не відберуть Курську область в українців?
– Як на мене, то це був доволі хитрий план президента Володимира Зеленського. Атака на Курщину принесла війну на російську землю, що може сприяти готовності путіна укласти перемир'я. Це був дуже розумний стратегічний крок Президента України та його генералів, щоби поширити бойові дії на терен агресора.
– Але, у такому разі, до перемир'я ще далеко. Як і раніше, очевидно, що європейці хочуть запобігти окупації України. Також цікаво, як Ви підходите до сценарію, в якому, наприклад, Британія та Франція відправлять свої війська в Україну, щоби запобігти окупації та геноциду? Це негостинне зважування буде попереду, якщо оборона України опиниться на межі зламу.
– Це зовсім інший сценарій. У цей момент ми ще далекі від миру. Як будуть розгортатися, покаже час.
Водночас медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що лідер північноєвропейської країни, яка у 1939-1940 роках самотужки відбилася від подібної до теперішньої навали зі Сходу, — твердий прихильник України. Стубб вважає, що відхід РФ із зайнятих територій не можна висувати як попередню умову для можливих переговорів, адже у Москви сильніші позиції ніж у Києва.
