Геннадій СІКАЛОВ: «Моя позиція категорична: сміттєзвалище треба закрити!»
Одна з найбільших проблем міста Полтави – міське звалище поблизу села Макухівки. Близько двадцяти років триває уперта боротьба за подолання цього, без перебільшення, екологічного лиха, від якого потерпають люди і загалом навколишнє середовище. Цей полігон називають Чорнобилем-2, «макухівським монстром», «макухівською Голгофою»… Усі начебто за те, щоб його закрити, та звалище… і досі там.
Минулого тижня директор ДП «Полтаванафтогазгеологія», лідер ГО «Останній бастіон», потенційний кандидат на посаду міського голови Геннадій Сікалов зібрав журналістів, щоб зусиллями засобів масової інформації привернути увагу до полігону. 2006 року полтавські екологи тривожно заявляли, що сміттєзвалище переповнене на 107 відсотків. З того часу минуло майже 10 років, тож можна уявити, яких масштабів воно досягло. За деякими підрахунками, полігон щороку поповнюється 100 тисячами тонн сміття!
Замість Білої гори – гора непотребу
На прес-конференцію запросили представника макухівської громади Дмитра Радіонова. Він докладно розповів про складові проблеми, котру потрібно вирішувати негайно.
– Я живу в Макухівці 25 років, ситуацію по звалищу знаю, як ніхто в Полтаві, – розповів він. – Не вдаватимуся до того, хто винний більше – влада чи саме суспільство. Ліквідувати сміттєзвалище обіцяли всі міські голови, що керували містом останні 23 роки. Проте ніхто з них не виконав своєї обіцянки. Ми зверталися з пропозиціями й до останнього міського голови Олександра Мамая, але не отримали жодної відповіді. Здається, він не хоче чути голосу громади.
Дмитро Радіонов нагадав журналістам, яку природну перлину загидили сміттям. Там, де нині розгорнулося звалище, була мальовнича Біла гора. Її так назвали через поклади білого піску, намитого річкою Коломак. У давні часи у цих місцях існувало поселення козаків Другої сотні Полтавського полку. А значно раніше там проживали кочові племена сарматів, болгар та інших народностей. Історична цінність села сягає кам’яного віку і оцінюється як історичний пласт віком понад 13 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки. У цих місцях, до речі, були знайдені кістки мамонта, які нині можна побачити в обласному краєзнавчому музеї. Колись тут була багата земля, яка давала людям благодать, а нині – це пекло.
Як тут не нагадати, що сміттєзвалище під Макухівкою утворилося випадково, як тимчасове, тому воно абсолютно не обладнане під полігон для утилізації сміття. Після визволення Полтави від німецьких окупантів, місто почали відбудовувати. Пісок брали з Білої гори, а натомість завозили уламки, будівельне сміття та інший непотріб зі зруйнованого міста.
Після війни вже навіть не турбувалися, куди вивозити побутові відходи, бо дорога, як кажуть, була накатана. Чиновникам здавалося, що земель вистачить і на сільськогосподарські угіддя, і на бур’яни, і на такі-от смітники. Ніхто й не замислювався, що полігон розташували поруч із великим селом (до найближчої хати – 300 метрів), на піщаних грунтах, у річковій низині, де немає необхідної фільтрації.
Коли зі сторони звалища дме вітер, особливо влітку, то в селі взагалі нічим дихати. Не в усіх макухівців є водогін чи власна водна свердловина, а вода в колодязях така, що її страшно пити.
Тому й сподіваємося на підтримку небайдужих лідерів ГО «Останній бастіон».
Геннадій Сікалов, у свою чергу, пояснив журналістам, що саме його спонукало зайнятися проблемою міського сміттєзвалища. Торік «Останній бастіон» брав активну участь у відзначення 70-ї річниці Голодомору. Поруч із полігоном побутових відходів знаходяться поховання жертв сталінських репресій та жертв Голодомору 1930-х років. Адже влаштовувати смітник по суті на кладовищі наших загиблих дідів-прадідів – це кощунство над історичною пам’яттю українського народу.
Небезпека – реальна
– Моя позиція така: сміттєзвалище має бути закрите! – категорично зауважив Геннадій Анатолійович. – Це екологічне лихо для природи і концентраційний табір для людей, які сортують на території полігону побутові відходи. Досі ті, хто приходили на посаду міського голови, в обов’язковому порядку обіцяли розв’язати питання цього звалища. На жаль, воно не тільки існує досі, а ще й розростається. Нещодавно Громадська організація «Останній бастіон» замовила експертний висновок у центрі експертиз НАК «Надра України» щодо якості води на території населених пунктів, розташованих неподалік полігону. Зокрема зробили проби води в селі Ковалівка. Висновок: низку допустимих санітарних норм перевищено в півтора й більше разів. Таким чином є вагомі передумови, щоб територію поблизу Макухівки оголосити зоною екологічного лиха. Хочу зазначити, що це не тільки проблема Макухівки, а й усієї Ковалівської сільської ради, на території якої знаходиться сміттєзвалище.
Працівники ГО «Останній бастіон» мають намір також ініціювати перевірку чистоти повітря, яким дихають у Макухівці та Ковалівці. Річ у тому, що на полігон тривалий час вивозили відходи із заводу ГРЛ, які містять ртуть. Був час, коли несвідомі макухівські хлопчаки прямо на долонях приносили додому кульки ртуті і гралися ними. Скільки в надрах полігону небезпечних речовин, невідомо. Однак вони там є і реально отруюють навколишнє середовище. Там – і рештки загиблих тварин, заражених хворобами, і отрутохімікати… На полігон могли викидати усе що завгодно.
Ще одна небезпека полігону – внутрішнє загрівання з наступним загорянням сміття. У результаті цієї хімічної реакції в атмосферу виділяються токсичні речовини.
До жахів сміттєзвалища можна додати і зграї пацюків, бездомних собак та ворон. Вони, мабуть, єдині, для кого ця територія – справжній рай. Тільки всіляку заразу розносять. А сміттєвози, які повертаються в місто без проходження зони санації, цю заразу розвозять. Зайве, мабуть, нагадувати про потрапляння отруйного фільтрату з грунтових вод у Ворсклу та Коломак. Тож коли говорять, що від звалища немає жодних наслідків для Полтави й навколишнього середовища, – це неправда.
Інвестори бояться чи влада не хоче? Чому ж досі макухівський полігон залишається на місці, що не повинно йому належати в принципі? Був час, коли полтавська влада вела переговори з багатьма можливими інвесторами, які могли б узятися за ліквідацію «макухівського монстра». За головування в місті Анатолія Кукоби була створена спеціальна комісія, котра глибоко займалася питанням сміттєзвалища. Здавалося, мине трохи часу – і під Полтавою з’явиться сміттєпереробний завод. Проте почалися чергові вибори міського голови. Андрій Матковський також начебто брався за вирішення цієї важливої проблеми. Пам’ятається, делегація з Полтави навіть їздила за кордон, щоб навчитися безцінного досвіду. Полтавці докладно вивчали, яким має бути полігон для захоронення побутових відходів, аби він не завдавав шкоди навколишньому середовищу. Проте жоден потенційний інвестор так і не зачепився в Полтаві. Залишається тільки гадати, чому?
– Інвестори їдуть у Кременчук, а в Полтаві все – без зрушень, – зауважив Геннадій Сікалов. – Більше того, екологічна інспекція неодноразово направляла в Полтавську райдержадміністрацію попереджувальні листи та приписи. Звалище давно могли закрити. Але гора сміття лише зростає… «Проблема» в тому, що сміттєзвалище дає щомісяця десятки тисяч доларів у кишеню чиновникам, які його контролюють. Чи будуть зацікавлені очільники міста, району, щоб полігон закрили? З усього видно, що ні. Документи на новий полігон, наскільки мені відомо, вже були зроблені, земля відведена, але, на жаль, ніхто навіть кроку не зробив, щоб реалізувати цю програму.
Об’єднаймо зусилля!
Директор ДП «Полтаванафтогазгеологія» розповів про свій досвід ліквідації смітників: «Коли ми прийшли на Яциново-Слобідський кар’єр піску, там теж було сміттєзвалище районного масштабу. Відходи з Полтави везли машинами, а місцеві керівники цьому не перешкоджали. Ми зробили все можливе, щоб очистити територію і створити зону гарного відпочинку. Нині там немає не те що звалища, а й жодних передумов для нього. Чому ми об’єднали свої зусилля з Дмитром Радіоновим? Бо свого часу, об’єднавши зусилля з представниками сільської громади, ми знищили звалище поблизу Кротенок. Я впевнений, що так можна зробити і з міським сміттєзвалищем. Пункт про утилізацію полігону для побутових відходів поблизу Макухівки є в моїй передвиборчій програмі на посаду міського голови».
Геннадій Анатолійович повідомив журналістам, що як тільки було анонсовано прес-конференцію на тему макухівського полігону, до редакції ГО «Останній бастіон» зателефонували десятки людей. Пропонували не тільки висловити свою позицію щодо утилізації звалища, а й просили пришвидшити процес.
Досвід є, і гроші будуть
Власне, утилізувати переповнене сміттєзвалище не так важко, як про це говорять, переконані організатори прес-конференції. Вони розповіли, що в Україні є представники Японії, Фінляндії, Швеції та інших країн, які пропонують ефективні способи згортання сміттєзвалища. Є чудовий досвід бразильського міста Куритиба, де в найкоротший термін запровадили швейцарську модель утилізації сміття. Більше того, потенційні інвестори готові реалізувати такі проекти за власні кошти.
– Я бачив, що в європейських містах на місці звалищ розбивають парки, створюють затишні екологічні зони, де ніщо не нагадує про жахливе минуле, – поділився Геннадій Анатолійович. – Ми зробимо так само. Але насамперед будемо залучати зарубіжних фахівців, які мають досвід і знають, як вирішити цю проблему. На жаль, українська наука і технологічний рівень поки що не здатні впоратися з таким монстром. Звісно, жоден інвестор не пристане на пропозицію, що побутує в Україні: заплати чиновнику, а потім працюй. Як у кам’яному віці: дай нам тушу мамонта, а завтра ми тобі дозволимо утилізувати його кістки.
В інвестора має бути своя зацікавленість. Звичайно ж, це відходи полтавських підприємств, які раніше працювали на повну котушку й були не дуже економними. На звалищі повно алюмінію, дюралю та інших металів. А органічні відходи можна переробити за допомогою бактерії, як це з успіхом роблять у Японії. Органіка стрімко перетворюється на добриво для полів, а неорганічні відходи використовуються як вторсировина.
Раніше звучали пропозиції засипати звалище грунтом, пробурити свердловини для видобування біогазу, а на поверхні посадити парк. «Полігон не можна ховати, його треба ліквідувати повністю. Бо грунтові води все одно забруднюватимуться, і тема екологічного лиха залишиться актуальною», – вважає Геннадій Сікалов.
Гроші на добру справу завжди знайдуться. Приміром, Україна продає свої квоти на викиди парникових газів. Ці кошти мають бути використані лише на екологічні потреби.
Макухівець Дмитро Радіонов повідомив журналістам, що люди в селі доведені до відчаю. Скільки можна жити по сусідству з «гадюшником» і смородом!
– Ми знову будемо звертатися з офіційними вимогами до влади, – каже він. – Якщо їх не реалізують у строк, то перекриємо на два тижні полігон і змусимо владу ворушитися. Мій товариш загинув на Майдані в Києві. Не для того хлопці з дерев’яними щитами стояли на смерть, щоб усе залишалося так, як і раніше, або навіть ставало гірше. Ми організуємо свій майдан на сміттєзвалищі і будемо боротися до перемоги. І хай влада не нарікає на відсутність коштів! Україна найбідніша не тому, що в нас немає грошей, а тому що бюджетні кошти використовують не ефективно або ж розкрадаються.
– Якщо в питанні міського сміттєзвалища не вдасться досягти здорового компромісу, то наші кроки будуть радикальними, – заявив Геннадій Сікалов. – Ще раз наголошую: звалище побутових відходів має бути закрите з подальшим упровадженням нової моделі збору й утилізації сміття. У нас достатньо сил, засобів і розуму, щоб розібратися в цьому питанні. навіть без участі чиновників-бюрократів, які самі скоро погрузнуть у тому смітті. «Останній бастіон» допоміг представнику с. Макухівка «достукатися» з проблемою сміттєзвалища в Міністерство екології., його почули й пообіцяли нам підтримку. І в нас все вийде, бо ми звикли працювати на результат!
Людмила ПЕРЕДЕРІЙ
«Вечірня Полтава»
