Голодні й безробітні: виживання полтавських студентів 100 років тому

Тоді якраз по смерті вождя Лєніна його наступник Сталін оголосив про початок масової індустріалізація, яка мала на меті перетворити СССР на могутню економічну промислову державу. У жертву принесено селянство, перш за все, українське.

У «країні рад» хронічно не вистачало кадрів, особливо вчителів, тому уряд у Москві вдався до кардинальних реформ в освіті. Кремлівський режим скоротив навчання у педагогічних закладах із 4 до 3 років та запровадив так звані інститути соціального виховання.

Попри такі «новації», у Полтаві активно розвивалася наукова діяльність. Водночас у січні 1930 року у Харкові, тодішній політичній та науковій столиці УРСР, була захищена перша в історії Полтавського інституту соціального виховання (далі, ПІСВ) — саме так називався нинішній Полтавський національний педагогічний університет — дисертація на тему «Творчість Мирослава Ірчана».

Автором наукової праці був Григорій Майфет. Надалі перед педагогічним колективом ПІСВ стояло не стільки завдання дати фахові знання із певних галузей, скільки:

• підготувати особу для потреб «індустріалізації та колгоспів»;
• вивчити «ідейного трудівника, який буде виховувати людину нового типу –– совєцького громадянина».

Через постійні коливання підходів до формування ідеології, назви кафедр постійно змінювалися, так само як і обсяг навантажень та список предметів, які вони мали читати. Влітку активно організовували курси підвищення кваліфікації для вчителів на базі Харківського (Всеукраїнського) інституту підвищення кваліфікації педагогів.

Для занять використовували будівлі ПІСВ. У цей самий час не просто продовжилася, а й набула розмахів небувала дискримінація окремих категорій населення (етнічних українців із-поміж заможних селян), представники яких не могли вступити до вишу.

У межах боротьби із «куркульством», «ворогами народу» і так далі часто вступити не могли селяни-власники, які збагатіли під час Нової економічної політики (НЕПу). З набуттям розмаху репресій вже будь-хто міг бути не зарахований до ПІСВ за родинні зв'язки із «контрреволюціонером».

При намаганні вступити потенційний студент мав передусім пройти «соціальну перевірку». Під час неї спеціально сформована комісія із партійної номенклатури враховувала:

• відомості про соціальне походження до революції 1917 року і до моменту подачі заяви на вступ;
• довідки про рік народження і батьків;
• обов'язкові рекомендації від ВКП(б), комсомолу, профспілки чи іншої провладної організації;
• документи про стан здоров'я і відомості про відбуття військової служби у Червоній армії.

У разі, якщо особа успішно проходила цей етап, вона мусила здати вступні випробування. Без них зараховували випускників педагогічних технікумів, робітничих факультетів, курсів підготовки до вступу.

Варто зазначити, що попри прогрес в ліквідації неписьменності, на початку 1930-х чимало вступників мали проблеми із грамотністю. А тому їх часто, після зарахування на I курс, переводили на вечірні факультети, аби підвищити загальний середній рівень.

29 липня 1932 року Рада Народних Комісарів УРСР видала рішення, яким зобов'язала створити на місцях комісії. Вони б займалися питанням пошуку і сприяння вступу найбільш здібних працівників МТС, фабрик, заводів до педагогічних технікумів та вишів.

19 вересня 1932 року ЦВК СССР видав Постанову «Про навчальні програми й режим у вищій школі та технікумах». Згідно із нею запроваджено обов'язкові вступні іспити, незалежно від закінчення робітфаку чи технікуму, із таких предметів як: хімія, українська мова, суспільствознавство, фізика, математика.

Економічне становище студентів і викладачів лишалося вкрай важким. Загострював ситуацію і Голодомор-геноцид, який саме почався у той час; їжу отримували у магазинах за гроші, але на кожну особу мала бути лише певна норма.

У час Голодомору велике значення відіграла діяльність директора П. Койнаша, який, бачачи, що ціни на харчі через їх нестачу підскочили у рази, домігся і зумів організувати заготівлю їжі для їдальні. Там могли харчуватися викладачі та студенти.

У січні 1933 року було створене підсобне господарство, яким керував Г. Одуд. Саме воно багато в чому допомогло студентам і викладачам вишу пережити той важкий час.

Життя у гуртожитках було ще тяжчим у зв'язку із наявністю таких лих, як: антисанітарія, холод, гар і дим від вугілля, яким опалювали. Часто заняття взимку взагалі скасовували, а потім відпрацьовували влітку.

Співробітників і студентів відправляли на агітаційні марші, вибори, примушували брати участь в урочистих заходах до важливих для партії дат. Проводили військові вишколи студентів на випадок війни.

Від 1932 року почали ще виключати за протидію хлібозаготівлі та протести проти її проведення. Декотрі дуже активні студенти намагалися покарати своїх колег шляхом забирання у них хлібних карток.

Це загострювало і так важку ситуацію у країні, що голодувала. Через що директор 31 березня 1933 року заборонив профспілковим організаціям відбирати у студентів талони на їжу.

Попри всі негаразди у цей час ще продовжувалася політика українізації. 1933 року було збільшено кількість годин на вивчення української мови на робітфаці та вечірньому відділенні.

Проте фактично це були останні прояви боротьби за українську мову. Пізніше настане тотальна русифікація, а більшість ідеологів українізації буде знищено під час репресій.

У 1933 році стало зрозуміло, що система ПІСВ не є ефективною для підготовки вчителів. Наказ директора від 9 серпня 1933 року повернув назву педагогічний інститут із терміном навчання 4 роки, відкинувши прискорення у навчанні педагогів.