Головнокомандувач втрачає орієнтацію, або «катай, Матюшо, гуси»
За майже шість років російсько-української війни і наш, зокрема, погляд на лінію розмежування з мордором суттєво змінювався.
Погляд, звісно, диванно-дилетантський, і ґрунтувався переважно на емоціях національно орієнтованого громадянина. Чого не бракувало у всіх наших прогнозних візіях, так щирого очікування на якомога швидшу перемогу над підлим агресором, повернення окупованих територій, відродження українства у тимчасово спаскуджених Криму та Донбасі.
Довгий час були певні, що наша точка зору не суперечить настроям загалу. Принаймні, його більшості. Чи, нехай вже, суттєвій його частині.
Виявилося, що ми з колегами тішили себе ілюзіями. Абсолютну більшість нації вразила гостра форма деменції, й утіхи недолугих «сватів» та генітальних «кварталів» витіснили війну, втрати, фронт на Донбасі і чиїсь вже ніби й недоречні сльози на периферію кастрованої свідомості. Три чверті насельників країни, кимось дуже злим обраної полем телевізійного експерименту, воліло до сліз з коліками реготати з пісюна майбутнього приЗедента, не помічати відвертої проституції чесал і чесалок на кшталт «марувів» з лораками, байдуже сприймати масовий реванш п'ятої колони і анексію інформаційного простору путінським засланцем ведмедчуком (ще раз: від слова «ведмедка», себто – сучка).
Клон Голобородька згенерував у ще недоцивілізованому суспільстві ниці нахили: безвідповідальність, індеферентну відстороненість від долі країни і онуків, агресивне небажання почути чужу думку. З тупою покорою овечої отари загал посунув на заклання. І принагідно «дєлать нас вмєстє». «Сдєлалі» двічі.
Зелена недолугість сповна скористалася шансом – навіть поважним і чесним людям забракло мудрості не повестися на голий популізм вискочки Зе і його Ко'манди. Що вже казати про так званий нарід?!
Навіщо повторюємо очевидне? Винятково з міркувань gutta cavat lapidem. Колись таки розвидниться й в уражених зеленою цвіллю очах.
А пост про актуальне. Мережу знову тіпонула чергова конвульсія іпостасі Зе – головнокомандувача: порушення «хлібного перемир'я» бандитами і обірване життя чотирьох наших хлопців змусило Зеленського зателефонувати у лігво Блідої Молі. Як на нас, головною спонукою Президента Зеленського до спонтанної комунікації з ворожим очільником було болюче усвідомлення мстивою психікою лицедія фіаско з його особистою ідеєю щодо припинення стрілянини як самоцілі. Для аналізу, тактичних і стратегічних висновків, дорожніх та інших карт у Зе – ні знань, ні досвіду, ні кеби. Ото й Тобілевич пригадався з його напуттям своєму безтолковому нащадку: «Катай, Матюшо, гуси».
Власне у самій телефонній розмові нашого Зе з їхнім недопалком ми теж не набачаємо особливої загрози: рівень спілкування обирає ініціатор і якось контактувати керівникам сусідніх держав все-таки треба. На кону найвищі цінності – життя людей.
Очевидну загрозу мережа і ми разом з нею побачили у змісті принизливої чолобитної: «Я дуже вас прошу вплинути на ту сторону (виділено нами – авт.), щоб вони припинили вбивства наших людей», ‒ з усією квартальною колоратурною майстерністю особа, що виконує обов'язки Президента України (жертви агресії), зробила спробу заторкнути щось людське у диявольській подобі президента РФ (агресора).
Яка «та сторона»?!! Чудасіє ти наша?! За попередні п'ять років ненависний вам Порошенко, парламент, урядовці, громадськість, взірцеві персоналії, до думки і голосу котрих дослухався світ, якось змогли донести і до союзників, і до ворогів, що Крим і Донбас окупувала Росія – агресор, бандит і терорист. На сторони «внутрішнього конфлікту» міжнародні санкції не накладаються.
І ось «наше всьо» Зе просить єдину і очевидну для усього світу сторону вплинути на саму себе! Чи вже так заклично замаячили краєвиди сонячної Анталії, чи за океан повели надії на спасіння свого недолюстрованого офісника? Щоб отаке язиком ляпати?! І робити убивць суб'єктами міжнародного права, навстіж відчиняти двері до України лугандонській наволочі, здавати Україну наволочі кремлівській, «дєлать» нас утретє…
Невже увесь із себе такий розбитний пан приЗедент не тямить, що його слізні умовляння путіну – до дупи дверцята? І кимвал брязкучий?
Вадим Демиденко
