Господарник і українофоб: перший ректор Полтавського педагогічного

Опінії
21 лютого, 12:28
Господарник і українофоб: перший ректор Полтавського педагогічного

Парадокс історії: Волнін ненавидів українське, але створив один із провідних вишів України.

Журналіст, історик

У 1914 р. був заснований Полтавський інститут народної освіти, який тепер має назву Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка.

Його першим директором було призначено Олександра Костянтиновича Волніна. Його оцінюють неоднозначно: з одного боку саме він заклав основи майбутньої педагогічної школи та традицій підготовки студентів у виші, з іншого – це був російський шовініст і українофоб.

Волнін народився у 1872 р. у Ярославській губернії у місті Ростов, у родині священика Борисоглібської церкви, і саме через ці корені радянська педагогічна наука замовчувала постать дослідника, хоча він після подій 1918 р. публічно відійшов від релігії і відрікся свого походження.

За національністю був росіянин. У 1887 р. закінчив Ростовське духовне училище, у 1893 р. – Ярославську, а у 1897 р. – Московську духовну семінарію.

Господарник і українофоб: перший ректор Полтавського педагогічного_1

Упродовж 1898-1900 рр. викладав основи догматики і богослов’я у Пскові. З 1900 р. працював у Києві. Початок ХХ ст. був надзвичайно продуктивним для вченого: саме тоді він надрукував більшість своїх науково-педагогічних праць. За такий його досвід і вклад його у 1910 р. призначили директором Великосорочинської учительської семінарії імені М. Гоголя.

Зважаючи на його педагогічні заслуги та наукову діяльність (у 1908 р. у Києві він захистив кандидатську дисертацію на тему «Мессия по изображению пророка Исаии»), його призначили директором новоствореного Полтавського вчительського інституту.

Задля стабільної роботи інституту він запросив викладати вчителів із Великосорочинської учительської семінарії. Для інституту на околиці міста у районі, що носив назву «Колонія» (через те, що там спочатку селилися сілезькі німці), він орендував двоповерховий восьмикімнатний будинок на вулиці Фабрикантській (зараз вул. Балакіна, 10).

Перші вступні іспити до інституту завершилися 26 серпня 1914 р. Умовою участі в конкурсі на вступ була наявність у кандидата не менше 2 років педагогічного стажу.

З поміж 120 кандидатур, які подали заяву, комісія на чолі з Волніним відібрала 80 чоловік, з яких 26 стали студентами.

При відборі вступники мали продемонструвати знання із загальноосвітніх предметів, гарну ерудицію та грамотність. Волнін включив до іспитів диктант з російської мови, твір-роздум, вирішення доволі складних математичних задач, усне випробування із Закону Божого, історії, географії і природознавства.

Студенти, які успішно все склали, мали змогу отримувати стипендію у розмірі 180 рублів на рік (15 рублів на місяць). Після іспитів була проведена колосальна робота по ремонту і фарбуванню будівлі, через що заняття розпочалися 12 вересня.

Протягом першого навчального року Волнін продовжував формувати команду викладачів.

На роботу він запрошував переважно молодих науковців, які доносили студентам знання, що базувалися на найновітніших на той час розробках і теоріях.

Волнін майже повністю замінив урочну систему на лекційну. Великого значення він надавав письмовим роботам, які студенти писали з усіх дисциплін. Згідно зі складеним графіком, кожен студент мав виконати 12 письмових робіт протягом навчального року. При цьому викладачі вимагали користуватися не тільки навчальної чи науково-популярною, а і джерельною літературою.

Упродовж 1914-1917 рр. ним були створені аудиторії для викладання педагогічних дисциплін, а також зали для занять з фізики, хімії, біології, ботаніки. Волнін був прихильником здорового способу життя і фізкультури, завдяки йому був створений гімнастичний зал (один із перших на теренах Російської імперії).

Волнін уклав перший у Полтаві список, що містив перелік підручників і посібників з педагогіки і психології, які студенти мали засвоїти протягом навчання.

Ним уперше було введено у навчальний процес дисципліну, яка передбачала проведення й аналіз пробних уроків студентами у Зразковому міському училищі, де в основному проходила педагогічна практика.

Важливим і вирішальним був вплив О. Волніна на становлення і розвиток відомого педагога А. С. Макаренка.

Також саме О. Волнін завдяки своїй натхненній і наполегливій праці заклав основи педагогічної школи, яка пізніше сформувалася в Полтаві на базі вчительського інституту.

Дуже негативний вплив у цей час на діяльність вчительського інституту мала Перша світова війна. Поразки на фронті російської армії протягом 1915-1916 рр. мали наслідком мобілізацію до лав війська значної частини студентів (усі, хто навчалися, у той час були чоловіками).

У ході війни якість знань вступників і підготовка студентів суттєво знизилася. Протягом 1915-1916 рр. заробітна плата викладачів знизилася із 50 рублів до 15. Значна частина студентів була позбавлена стипендії. На фоні цього в російській імперії була величезна інфляція, наслідком якої стало знецінення рубля протягом 1914-1917 рр. в 30 разів.
Лютнева революція 1917 р. і анархія та поразки на фронті, які настали після неї, призвели до того, що значна частина викладачів і студентів були знову мобілізовані у війська, через що випускні іспити скасували взагалі.

Наростали суперечності і в діяльності самого закладу, які О. Волнін уже не міг контролювати.

23 березня 1917 р. відбулися відкриті збори студентів. На них розглядали два питання:

1) про початок з осені 1917 р. викладання всіх дисциплін українською мовою;

2) про продовження викладання російською мовою, але додатково ввівши курси української мови й літератури, історії та географії України.

Більшість із присутніх підтримали першу пропозицію. Через що студентські збори ухвалили:

1) інститут повинен бути повністю українським;

2) надіслати делегатів з цим рішенням до Київського учбового округу і відповідального за питання освіти Української Центральної ради (на той час ним був полтавець І. Стешенко).

7 квітня 1917 р. дане студентське рішення обговорили на педагогічній раді. Рада визнала право студентів на викладання українською мовою, але враховуючи брак кадрів і матеріалів, повідомила, що на даний час різкий перехід зробити неможливо.

Окремо делегація викладачів на чолі з О. Волніним, який виступав категорично проти українізації інституту і взагалі негативно ставився до всього українського, звернулася до попечителя Київського учбового округу задля переведення до закладу освіти, який лишався російськомовним.

За таких обставин 8 вересня 1917 р. Волнін передав повноваження директора Ф.В. Лисогорському і виїхав до новоствореного Новоніколаєвського учительського інституту (зараз місто Новосибірськ).

Тут ситуація була набагато гірша ніж в Полтаві 1914 року, була відсутня матеріальна і науково-технічна база. Інститут розмістили у приміщенні реального училища, Міністерство народної освіти виділило 19,5 тисяч рублів на оренду будівлі і закупівлю меблів, однак через інфляційні процеси і тотальний дефіцит в країні, яка вела Світову війну і сама повільно сповзала до громадянської, цих коштів виявилося замало.

Фактично заклад залишився без засобів до існування. Відмовилися допомагати і органи місцевої влади, пославшись на відсутність коштів. Попри це Волнін вкотре проявив себе як талановитий організатор, зумівши із наявних ресурсів і обмежених коштів, шляхом пожертв і безоплатній діяльності зацікавлених ентузіастів організувати роботу навчального закладу.

Протягом 1921-1922 рр. він працював помічником по учбовій частині ректора Сибірського педагогічного технікуму.

Загалом у Новосибірську на різноманітних посадах перебував до 1923 р., коли переїхав читати курси педагогічної перепідготовки до В’ятки (зараз місто Кіров). Там він заснував кафедру психології і педагогіки у місцевому педагогічному інституті.

Його богословська освіта привела до критики з і нападок з боку місцевих більшовиків, через що він вимушений був виїхати до Москви, де з 1925 р. викладав на робітничому факультеті Академії комуністичного виховання ім. Н. К. Крупської. Був головою відділу освіти Північної залізниці. Починаючи з 1927 року викладав російську мову у середній школі № 1 Ярославської залізниці.

Останні роки життя педагога були напруженими через загрозу арешту. Будучи сином священника і маючи богословську освіту, він вимушений був публічно відцуратися від свого походження, а також активно працювати у контексті побудови однорідного комуністичного, атеїстичного суспільства.

Саме О. Волнін стояв у витоків запровадження ідеології в освіту СРСР з метою виховання комуністів і радикальних більшовиків, за що у 1940 р. він отримав звання «Заслужений учитель РСФСР».

Вчений доволі болісно сприйняв звістку про смерть Антона Макаренка, який помер 1 квітня 1939 року на станції Голіцино Московської області за 40 км на захід від Москви від проблем із серцем. Після 1939 року Волнін перестав вже активно займатися педагогічною діяльністю.

Помер у 1942 р., його поховали на цвинтарі Донського монастиря в Москві.

Так закінчилося життя затятого українофоба і водночас патріота Полтавського педагогічного.

Спеціально для «Останнього Бастіону»

Читайте також:
Непроста історія партизанського командира
23 березня, 10:30
Початок 30-х років ознаменувався новими експериментами в освіті.
02 березня, 11:20
«Темпора» готує до друку історичне дослідження про запорозьке та чорноморське козацтво.
01 березня, 10:00
21 лютого полтавці завітали на незвичайну екскурсію з елементами театралізації до Краєзнавчого музею.
22 лютого, 13:05
Популярні судження є некоректними і поверхневими.
21 лютого, 11:02
Книжка видана під егідою Запорізького національного університету.
20 лютого, 06:53