Хаос в Овальному кабінеті
Білий дім тоне у суперечностях.
New York Times, посилаючись на поінформованих чиновників, описує ситуацію в Білому домі як «повний хаос». Дональд Трамп, за даними видання, відчайдушно шукає шляхи виходу з війни з Іраном, яку сам же ініціював трохи більше місяця тому.
Мета проста і прагматична: врятувати американські ринки та світову економіку від катастрофічного зростання цін на енергоносії.
Посередниками у цьому хаотичному процесі виступають Туреччина, Єгипет і Пакистан — країни, які Трамп ще нещодавно розглядав радше як тактичних партнерів, ніж як ключових дипломатичних гравців.
Контекст війни добре відомий: 28 лютого 2026 року США та «Ізраїль» напали на Іран, заявивши про необхідність знищити ядерну програму Тегерана, ракетний потенціал і мережу проксі.
За чотири тижні загинули сотні іранських військових і тисячі цивільних, зруйновано значну частину інфраструктури Перської затоки.
Іран відповів ударами по енергетичних об’єктах, що миттєво підняло ціни на нафту вище $100 за барель, а потім спричинило хаотичні коливання ринків.
Глобальна економіка, вже ослаблена іншими кризами, опинилася під реальною загрозою. Саме цей фактор, а не військові невдачі, змусив Білий дім терміново змінювати курс.
Дипломатичний маневр
Згідно зі звітом NYT, адміністрація Трампа передала Ірану через Пакистан 15-пунктовий план припинення вогню. Документ передбачає згортання ядерної програми, обмеження балістичних ракет, гарантії вільного судноплавства через Ормузьку протоку та, ймовірно, часткове пом’якшення санкцій.
За даними NYT, пакистанський генерал-лейтенант (нині фельдмаршал) Сайєд Асим Мунір є ключовою фігурою: він нібито особисто контактує з Трампом і спікером парламенту Ірану Мохаммадом Багером Галібафом. Стверджується, що Ісламабад навіть запропонував провести переговори на своїй території вже цими вихідними.
Туреччина та Єгипет також активно ведуть «шатл-дипломатію»: Анкара і Каїр передають повідомлення, закликаючи Тегеран «конструктивно відреагувати». Це класичний приклад, коли регіональні держави, що не входять до західного альянсу, беруть на себе роль посередників, оскільки Вашингтон не може вести прямі переговори без втрати обличчя.
Однак саме тут і починається головна драма. Іран публічно відкинув будь-які переговори: офіційний представник заявив, що «американці ведуть переговори самі з собою».
У Тегерані вимагають репарацій, повного суверенітету над протокою та регіонального миру, включно із захистом «Хезболли». Водночас NYT продовжує писати про певні «приватні сигнали» з Ірану, які «свідчать про обережну готовність до зустрічей у Пакистані — але без тимчасового припинення вогню».
Хаос у Білому домі: «командир хаосу» без плану
Тим часом коментатори говорять про «класичну спіраль ескалації», у яку потрапив Трамп. Спочатку — гучні заяви про «повну перемогу» («їхні військово-повітряні сили знищені»). Потім — раптові натяки на «швидке завершення війни».
Прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт одночасно стверджує, що Іран «розгромлений» і «шукає вихід», але водночас погрожує: якщо переговори проваляться — «вдаримо ще сильніше».
Трамп то говорить про «продуктивні переговори» за участю віцепрезидента Джея Ді Венса і держсекретаря Марко Рубіо, то погрожує «стерти Іран з лиця землі».
Усередині адміністрації — розкол. Частина радників, за даними Wall Street Journal і NYT, уже кілька тижнів закликає Трампа визначитися зі «стратегічним виходом». Зростання цін на бензин у США, падіння фондових індексів і політичні ризики перед проміжними виборами 2026 року роблять продовження війни токсичним.
«Ізраїль», навпаки, вимагає довести справу до кінця — ще 48 годин інтенсивних ударів по іранській оборонній промисловості. Єдиного плану немає, «червоної лінії» немає, розуміння того, що вважати перемогою, теж немає. У Білому домі досі не можуть чітко сформулювати цілі агресії проти Ірану, пропонуючи суміш спонтанних заяв Трампа у соцмережах.
«Ізраїль» із самого початку визначився з метою війни. воєнний злочинець Нетаньяху відкрито визнав, що чекав цієї війни 40 років, остаточно поховавши наратив про «іранську ядерну загрозу».
Усі сіоністські лідери — від Нетаньяху до равинів — відкрито заявляють, що мета нападу на Іран — забезпечити прихід машиаха, встановлення царства «великого Ізраїлю», у якому кожен єврей матиме по 2800 рабів-неєвреїв.
Щодо метань Білого дому, то це не випадковість. Стиль Трампа — «командир хаосу», як його влучно охрестили в The Guardian. Він завжди віддавав перевагу імпровізації над стратегією.
Але у війні, де на кону не лише престиж, а й загроза глобальної енергетичної кризи та світової війни, така тактика перетворюється на стратегічний провал.
Ринки реагують на кожне слово з Білого дому: надія на угоду — ціни на нафту падають, спростування з Тегерана — знову зростають. Економісти вже попереджають: якщо хаос затягнеться хоча б на два-три тижні, рецесійні ризики для Європи та Азії стануть реальністю.
Що далі? Невизначеність і ризики
Головна проблема Білого дому сьогодні — відсутність чіткого розуміння «що далі». Прийняти пакистанський план означає визнати, що війна не досягла всіх цілей (ядерна програма Ірану серйозно пошкоджена, але не знищена).
Відмовитися — означає продовжити ескалацію, яка вже коштує США мільярди доларів, людські втрати і втрати надзвичайно дорогої військової техніки. «Ізраїль» погрожує діяти самостійно, що ще більше ускладнить ситуацію.
Трамп, майстер угод, опинився в ситуації, де традиційні інструменти (погрози + обіцянки) працюють погано. Іран, попри удари, зберігає важелі впливу: контроль над Ормузькою протокою та здатність завдавати ударів по цілях у країнах затоки (зокрема базах США) і по «Ізраїлю».
Регіональні посередники (Пакистан, Туреччина, Єгипет) набирають політичні очки: вони підвищують свій статус і демонструють, що без них Вашингтон не може ні воювати, ні миритися.
А в Білому домі триває гарячковий пошук. Трамп хоче «угоду століття», але без втрати обличчя. Проте час працює проти нього: кожен день війни — це нові мільярди втрат для США і світової економіки та нові запитання від американських виборців: «Навіщо ми взагалі туди полізли?» і «Навіщо нам воювати за Ізраїль?»
