Хитрий план Косово, нервування Сербії та роздоріжжя України
Володимир Зеленський на прохання президента Сербії Александра Вучіча зустрівся в Афінах. Це сигнал Москві, що Україна готова торгуватися.
Знаково, але така контактність сербського лідера обумовлена активністю Косово та медійністю України. Адже Сербія традиційно десятиліттями сприймається як європейський партнер Кремля, але наше "сформоване" уявлення не має заважати досягати конкретного результату.
Так, ось, учора (21.VIII.) Косово доєдналось до декларації G7 щодо підтримки України. Суто практично (меркантильно) нам це не дає майже нічого; плюс, цей крок саме зараз, частково визнане Косово робить не від великої підтримки України, а через цілком конкретний "свій намір".
Зеленський має виступити на зустрічі лідерів балканських країн, де будуть присутні представники Європейського союзу, як от пані Урсула фон дер Ляйн. Потроху Київ вбудовується у східноєвропейський простір.
Україна не визнає незалежність Косово, тому мета Приштини цими діями, – підштовхнути Київ визнати незалежність та своєю "медійністю" підтримати відповідний процес. До всього цього від серпня 2022 року висить законопроєкт у Верховній Раді "Про визнання Косово".
Вучіч це все зрозумів і терміново попросив зустрічі із Зеленськими. Оскільки для Сербії та виключно нього, як політика і лідера балканської держави, – це небезпечні тенденції.
Косово є частково визнаною країною: 97 держав зі 193; більшість тих, хто визнавав – це країни Європи та Північної Америки. Тож питання – чи варто визнавати й чим це небезпечно?
По-перше, варто подивитися на ті країни Європи, які не визнали Косова, а це – Іспанія, Кіпр, Греція, Словаччина та Румунія. Перші 3 країни з переліку не визнають Косово із суто національних причин, які подібні до українських.
Тобто, це не бажання створювати прецедент та відповідати за нього через власні національно-територіальні особливості: Іспанія (каталонці та баски), Кіпр (турецький Північний Кіпр), Греція (через Кіпр та власні особливості). Для країн в яких не все добре з територіальною цілісністю визнання Косова – це небезпека, яка буде використана проти них самих.
По-друге, Сербія балансує у бік ЄС та України. Наше різке зближення з Косово однозначно викличе негативну реакцію в Сербії, тож відрубати собі пальця на тлі гострої потреби "донорів БК для ЗСУ" погана ідея.
По-третє, серед країн-учасниць ЄС немає чіткого розуміння, що робити з Косово та подальшої євроінтеграції як Сербії, так і Косово. натомість в України є три варіанти дій:
- Визнати Косово. Мені важко сказати, що ми отримаємо позитивного з цього. І, навіть, ціннісний аспект там під питанням, враховуючи наші територіальні національні особливості. З негативного гарантована гостра криза з Сербією та скоріш за все з Грецію, Кіпром та Іспанією. До речі, скоріш за все, зустрічі вчора Зеленського з грецькими колегами були частково обумовлений питаннями Косово.
- Не визнавати Косово. Зберегти status quo Не думаю, що зараз на Україну хтось тисне (окрім нашої внутрішньої політизації) на те, що маємо когось визнавати.
- Торгуватися, щоби "направити" Сербію на 100% правильний напрямок. Інколи потрібно бути "левом", інколи "лисицею". "Політика лисиць" зараз – це торгуватись із Сербією «про збільшення військової допомоги (нехай й прихованими методами) на заміну збереження статусу кво Україною щодо Косова».
Якщо судити з активності Вучіча він дуже занепокоєний і готовий "слухати", особливо з тої позиції, що вектор розвитку він обирає ЄС, а не Московію. Тож Україна, якщо ввімкне "покерфейс" завдяки власній медійності та зовнішній ситуації отримає можливість "розіграти карту" збільшення військового постачання з Сербії для ЗСУ.
