Україна – оточена ворогами чи все ж союзниками фортеця Європи
Станом на сьогодні ситуація у нашому географічному регіоні склалася так, що Україна має реагувати дзеркально. На нашому боці сила і правда.
Україна воює проти Росії... Так, але ж у майбутньому може статися, що вона, Україна, матиме проблеми й з іншими державами-сусідами.
Ми з вами знаємо про нинішню Угорщину, Туреччину, про Росію все ясно і так, але що ж об'єднує ці три країни? Їх об'єднують лідери – Віктор Орбан, Реджеп Тайїп Ердоган, Владімір Путін, – які хворіють на фантомні болі по втраті імперій: Австро-Угорської, Османської та Російської, відповідно.
Ми знаємо про ідею "Великого Турану", яку виношує Ердоган, ми знаємо про територіальні претензії, які постійно пред'являє Орбан (Україні, Румунії, Словаччині, Хорватії). Про Путіна – знову ж таки, все ясно.
Але ж є ще Сербія. У неї фантомні болі по Юґославії, та вона не наш сусід, тому прямої небезпеки для нас не становить...
Всі інші – так. А тепер перейдемо до адекватного реагування з нашого боку: всупереч лібералам і любителям власних "шести соток", ми, – Українські Націоналісти, – не дарма комусь нагадали, а комусь розповіли про те, що Білгородщина – це наша земля, яку наші прадіди програли Совєтам; не можна з цим змиритися.
Хтось скаже: «Навіщо нам це?». А я відповім: бо у нас є власні територіальні претензії до РФ, як правонаступниці СССР, яка не поважає кордони 1991-го року.
Чому ми маємо поважати її кордони 1991-го? Хтось скаже: «Так чим ми відрізняємось?», а я відповім: тим, що ми на державному рівні, офіційно не поважаємо кордони РФ зразка 1991-го року.
Жовтень 2022-го: Україна, як держава, визнає Чеченську Республіку Ічкерія окупованою Російською Федерацією. А хіба ЧРІ брала участь у параді Суверенітетів під час розпаду СССР? – Ні.
А хіба "Хасав-Юртські угоди", за якими Росія de facto визнавала ЧРІ були підписані у 1991-му? Ні – у 1996-му, а остаточна ліквідація ічкерійської державності федеральним урядом РФ, сталася у 2009-му році, після завершення Другої Чеченської війни.
Зараз по визнанню ЧРІ окупованою проводяться консультації в Польщі, й у випадку позитивного рішення – не факт, що не підтягнуться інші країни ЄС та НАТО. Себто, не про який 1991-й рік мова не йде вже, тож треба від цього поступово відходити, паралельно активізуючи політико-дипломатичні та військові зусилля на інших напрямках, зокрема, знову ж таки, на Білгородщині.
Кирило Буданов якось сказав, що однією із цілей війни, Україна бачить створення буферної зони на прикордонних областях РФ, себто і на Білгородщині теж. Парадокс, та цьому вже встигли "піддакнути" деякі російські пропагандисти.
Особисто я розглядаю цю зону із точки зору Українського та міжнародного протекторату, та якщо РФ почне розвалюватися за аналогією з РІ та СССР, зрозуміло, що деякі області потрібно буде повертати під повний контроль України. Та ж сама ситуація і з Придністров'ям.
Момент не в тому, що Україна, згідно з міжнародним правом, вважає Придністров'я законною територією Молдови. Момент у Румунії, яка, і це не секрет від слова взагалі, давно мріє про возз'єднання зі своєю Бессарабією, яка, без Придністров'я, і є та сама Молдова, а от що робити з Семигороддям – поки не ясно.
Вчора, 1.VI.2023, у Кишиневі, Володимир Зеленський сказав, що «якщо від Молдови буде офіційний запит – Україна допоможе з деокупацією Придністров'я». Та ми ж розуміємо, що за це маємо отримати якийсь профіт.
Там є населені пункти, які на 100% заселені етнічними Українцями, які не бачать себе у складі "România Mare", тож теж виникне привід до серйозних дискусій. Ну, і ще одне: останнім часом, Україну стали не тільки порівнювати, а й пробувати нав'язати модель, яка існує між НАТО та Ізраїлем.
Внаслідок "Шестиденної Війни" у 1967-му році, ці висоти, які до того вважалися територією Сирії, були захоплені Ізраїлем. Після "Війни Судного Дня" у 1973-му Ізраїль їх відстояв, а у 1981-му – офіційно оформив анексію.
Ніхто з членів ООН не визнавав цієї анексії, та у 2019-му році США, під час президентства Дональда Трампа визнали їх... Ізраїльськими. Можна сказати, що Трамп є Трамп, але момент в тому, що Джозеф Байден визнання не відкликав, як, наприклад, Сакартвело, яка у 1992-му під час президентства Звіада Ґамсахурдіа визнала ЧРІ, а потім, за Едуарда Шеварднадзе – відкликала.
Вважаю, що нам теж слід визнати Ґоланські висоти Ізраїльськими, бо узурпатор Башар аль-Асад визнав самозвані "ДНР-ЛНР", присилав сюди своїх асадитів, а потім, під час останнього візиту до Москви заявив, що всі окуповані території України – «це Росія». Значить Ґолани – Ізраїль.
Так само треба мислити й у напрямку Косова, у принципі, хоча Александер Вучіч зараз і відмежувався від Путіна, та пам'ятати потрібно, тим більше, що від Путіна він-то відмежувався й почав дрейф у бік Ердогана. Плюс з Орбаном у нього теж є дотичні відносини...
Потрібно усвідомити, що повернення у 1991-й рік більше неможливе: ані географічно, ані історично. Так, як тоді, – більше не буде.
Тож ми маємо прийняти нові реалії, паралельно згадавши, що ми не колись там, а у XX столітті, після розпаду Російської імперії, були під керівництвом Гетьмана Павла Скоропадського. Себто монарха, а та ж сама Білгородщина, Стародубщина, частина Курщини, Східне Приазов'я і Кубань – тим чи іншим чином були у нашому складі.
Та і взагалі, традиції монархії від Русі до Великого Князівства Литовського на наших теренах й у нашій ментальності доволі потужні. Ні, мова не про її відродження, мова про реакцію.
Якщо ми зусібіч оточені фантомами імперій – ми просто не маємо право гратися у ліберал-демократію, принаймні поки ми не в ЄС та НАТО. Потрібно постійно показувати зуби та бити карти фантомних імперіалістів власними – це називається позиція сили.
Часи правлять, а не королі. А раз настали часи перегляду геополітичної мапи нашого географічного регіону – ми маємо бути учасниками перегляду, а не його об'єктами.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
