Хто такий Юрій Швєц, або чому колишніх чекістів не буває
Агент впливу Кремля "прописався" на українському телебаченні та веде подвійну гру. Все тому, що не перестав бути служкою КГБ/ФСБ.
Більшість американців ніколи не чули про Юрія Швєца. А між тим, він – колишній офіцер совєцьких спеціальних служби, який кілька років служив у Вашинґтоні (округ Колумбія) у 1980-х.
Після розпаду СССР Швєц написав книгу з критикою своїх колишніх колег із лав КГБ, унаслідок чого зазнав обмежень у країні. Але протягом року йому вдалося переїхати до США, і врешті-решт стати американським громадянином.
Він використав свою нову особистість, аби просувати власні інтереси та помститися своїм колишнім колегам за те, що вони відкинули його. Про це нещодавно дізналися ексрезиденти ЦРУ зі спільноти "OpsLens", які виклали цікаві факти з біографії ґебіста.
Вперше Швєц привернув увагу Заходу у 2006 році, після того, як колишній офіцер російської ФСБ РФ Алєксандр Літвінєнко помер у Лондоні після отруєння полонієм. Розслідування показало, що Літвінєнка вбили за викриття організованої злочинної діяльності російських спецслужб, зокрема ролі Владіміра Путіна у замовлення страти російської журналістки Анни Політковської.
Поки весь світ був зосереджений на ролі Путіна в обох вбивствах, на сцені з'явився Юрій Швєц, який заявив, що «знає про цю справу зсередини». Він сказав, що «справжньою причиною вбивства Литвиненка було досьє», над яким він працював у співпраці зі Швєцом, про можливі британські інвестиції в Росію.
Швєц розповів журналістам "BBC", як передав досьє до Скотленд-Ярду, тому згодом назвали його «людиною, яка консультує підприємства та приватних осіб з юридичних питань та питань безпеки у колишньому Совєцькому Союзі», що прозвучало як реклама його послуг. Неясно, чи був його мотив просто корисливим, чи він також намагався здобути прихильність Росії, відволікаючи увагу від ролі Путіна у двох резонансних убивствах.
Коли колишнього американського президента Дональда Трампа звинуватили у змові з Росією, Швєц побачив шанс знову долучитися до публічного діалогу. Відомий аматор теорії змов Крейґ Унґер (здобув славу працями, в яких звинуватив обох президентів Буш у змові з королівською родиною Саудівської Аравії з метою приховування аспектів терористичних атак 11 вересня 2001 року задля отримання особистої фінансової вигоди) якраз працював тоді над книгою про Трампа і Росію.
Книга пана Унґера про Трампа була настільки ж упередженою, тому Швєц представив кілька малоймовірних тверджень, що КГБ нібито ідентифікував Трампа ще у 1980-х роках як "потенційного кандидата у президенти".
Він стверджував, що КГБ бачив у Трампі здібності державного діяча, коли він був відомим міжнародним плейбоєм. Насправді ж, як стверджував Швєць, КГБ заохочував Трампа балотуватися на пост президента, посіявши зерно, яке зрештою породило "маньчжурського кандидата".
Тепер, чи не вкотре, метою співпраці Швєца стала самореклама шляхом асоціації з поточними новинами. Російська війна проти України дала йому ще одну можливість долучитися до міжнародного діалогу.
Напозір етнічний українець, колишній совєцький шпигун використав будь-яку нагоду, щоби виступити проти українських служб безпеки, замість того, аби критикувати російську агресію. Він ухопився за нещодавнє повідомлення про смерть українського бізнесмена, який мав зв'язок з українськими спецслужбами.
Минулого тижня авторитетне видання "The Wall Street Journal" повідомило про смерть Дениса Кірєєва, який керував активами сім'ї мільярдерів у Росії. Кірєєв підтримував добрі відносини як з Росією, так і з Україною впродовж 2014-2022 років.
Але після 24 лютого він, як то кажуть, передав українській службі військової розвідки критично важливу інформацію, яка дозволила Україні захистити аеропорт "Гостомель" від першого нападу Росії. Також минулого тижня інше авторитетне видання "The Washington Post" опублікувало статтю про поїздку Вільяма Бьорнса до України для консультацій.
У цій статті згадувалося, що українці довіряють Бьорнсу, бо він попередив їх про небезпеку для київського летовища ще до вторгнення. Пан Швєц бере цей приклад двох джерел розвідки, що підтверджують повідомлення, і називає це протиріччям:
«Бёрнс рассказал Украине об аэропорте или Киреев? Что хорошего в нашей военной разведке, если они не могут отличить Киреева от директора ЦРУ Бёрнса?».
І він із докором повторює свою тезу до огиди протягом 45 хвилин, що присипляють аудиторію. Крім того, Швєц використовує свій YouTube-канал для просування токсичної теорії змови в стилі КГБ, вдаючи, що існує протиріччя між "The Washington Post" і "The Wall Street Journal".
Його приголомшлива тирада, що протиставляє очільника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова директору Бьорнсу, стає непослідовною тезою про Буданова, роль Кірєєва та Бьорнса. Швєц навмисно перекручує правду, відволікаючи увагу від загальної картини, а саме від того, що ГУР МО відіграв важливу роль у перемозі у битві за Київ.
Крім того, він опускає важливу цитату із "The Washington Post" офіційного представника США, який підтверджує активну співпрацю між американськими та українськими розвідслужбами: «Директор Бьорнс побував у Києві, де зустрівся з колегами з української розвідки, а також з президентом Володимиром Зеленським і зміцнив нашу підтримку України в її захисті від російської агресії».
Його мета, здається, полягає в тому, щоби створити розкол між ГУР і ЦРУ, а це класична тактика КГБ шляхом об'єднання двох сюжетних ліній. Насправді вони не мають реального зв'язку.
Українські та західні воєнні розвідувальні спільноти тісно співпрацюють проти російського вторгнення. ГУР МОУ, очевидно, попереджене як ЦРУ США, так і Кірєєвим, – успішно відбило російську атаку на київський аеропорт у Гостомелі.
ГУР також досягає великих успіхів у диверсійних операціях проти російських об'єктів. Обмін розвідувальними даними, безсумнівно, грає роль деяких із цих успіхів; хоча у будь-якій війні є природний хаос, немає жодних ознак розколу між Україною та її західними союзниками.
Якби Швєц не був професійним шпигуном, який пройшов навчання у КГБ, його безладні оповіді можна було б легко вважати безцільними теоріями змови, націленими лише на отримання переглядів і вподобайок. Але весь його підхід пахне тактикою КГБ, відпрацьованою за століття, щоб забити клин між союзниками, Києвом і колективним Заходом.
Чому це так важливо для нього, особливо зараз? Чиїм інтересам служать ці зусилля? Чиїм інтересам є Юрій Швець? – Настав час, щоби хтось дослідив його, аби відповісти на це запитання!
