Хтось, панове, знає – чого він хоче?
Було-було, а такого…
Оголошення Зе'мом наміру перевести комунікацію з біомасою на рівень кухонь, вулиць і п'єдесталів пам'ятників #немаєзначеннякому очікувано викликало національний хайп – старе й мале завмерло у передчутті практично божого одкровення. Країна нарешті виходила на сакральне.
Нас ось-ось мали запитати не про те, яка зарплата у російського агента Козиря на посту українського віце-президента, наскільки вагітна Мендель і чи здатна Верещук обігнати електричку на Русанівському мосту. У нашпигованому коронавірусом повітрі витали світоглядні запитання: чи направду таки трипільці – предки клятого Порошенка – винайшли колесо, де Коломойський закопав гроші Полуботка і, врешті-решт – чим же грали на роялі оті два остолопи?
Погодьмось, правильна відповідь хоч би на одне з «доленосних запитань» виводила державу на передові позиції у списку Форбса, міняла державний славень з його не вельми впевненими надіями («Ще нам, браття…») на чітку північно-східну перспективу («Эх, дорόґі») і робило газ по двадцять копійок за квадратний кілометр.
Суспільну напругу дещо збило перше оприлюднене блазнем запитання – кобищанський посполитий трохи й образився на недовіру до його розумових здібностей. Адже на те запитання просто не існувало іншої відповіді! Риторика! Увесь народ поголовно, окрім, звісно, самого олігархату, ще з 1991 року спав і бачив корумпований фінансово-промисловий капітал із Зе включно не те що у довічному ув’язненні, а розвіяним на шляхах світової толоки!
А поет Микола Вінграновський ще у шістдесяті минулого століття віщував нинішнім форбосятам: «… Ти – нуль! Пшоно ти! Згаром-перегаром розвійсь, і звійсь, і тінь свою склепи!». Про що тут сьогодні питати?
Кобищани затіпались у лихоманці прогнозів – на другі плани відійшли удовіченки з мамаями, на треті – матковські з пальчевськими. Заціпило навіть іващенків, котрі зеленими тінями другий місяць топчуться алеями, натхненно збираючи компромат плебсу на попередників. У повітрі висить і пахне шаурмою пронизливо квартальне: «Тебе вперше чують! Ги-ги-ха-ха-ха».
Та передвиборна нетерплячка змусила Зе вчергове, традиційно плюнути на обіцяне, бо оте ще незнаєме могло повергнути країну у всенародний, фактично передінфарктний стан. Згадайте, скількох ідіотів у залі Палацу «Україна» скрутило від чогось схожого – на сцені з придурків штани вже впали, а перші акорди «Кармен» ще не звучать?
Язик відмовляється повторювати нісенітницю, якою «тикнув» клоун у бік кожного українця. Вони що там, у Конче-Заспі – втратили не лише нюх і смак?!
Колись у достославні часи нашого дитинства наш сільський дурачок Яша, прекрасна і хіба що трохи наївна людина, теж питав колгоспниць у черзі за кукурудзяним хлібом, чи підтримують вони право України на використання безпекових гарантій визначених Будапештським меморандумом для відновлення її державного суверенітету й територіальної цілісності?
Тітки скрушно хитали головами і відповідали Яші, що їх більше хвилює створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей.