І Франківщину Вірастюком накрило…

Спершу про політкоректність. Оскільки наші монітори показилися і нині видають таке, що класична бабця Триндичиха з незабутнього «Весілля в Малинівці» збоку нервово пихкає айкосом, треба подати приклад.

Атож, свідомо наражаємося на неприємні характеристики зі звинуваченням у випендрьожі і манірності, але тримаємо планку – вихована людина навіть у відповідь не буде послуговуватися нецензурною лайкою. Не буде, хоч криком кричи! Ми не якісь Люсі Арестовичі  («пішов на *** ©» і Владіміри Путіни («сам ти Байден» – майже ©).

Тому й абсцентно обзивати народні маси, які спросоння наділили блазня здатністю покермувати державою, наразі не станемо. Бо якщо два пишемо, а три таки тримаємо в умі, значить обмежуємо їхнє святе право на свободу думки. Погодились?

Гаразд. Але як нам бути з тим, що ця наївна здитиніла маса все ще підтримує ідіотизм зеленої влади? І після того, як вітром здуло котові під хвіст два роки громадянської історії, все ще вірить маячні зібраних на весільних гопцанках невігласів? Після «вакцинації», «кінця епох», «посадок» і в принципі непояснимого вояжу до Катару? Чи пані Лєна скучила за верблюдами? Чи сам ухильник уп´яте від обов´язку дременув – під хатою орда, а йому пісочниця?

Гудити електорат 87-го виборчого округу на Прикарпатті, де слуги зміцнили свої трускавецькі ряди суперважковаговиком, котрий йде до Ради винятково з метою забезпечення Зе'монотрупі переваги в кулачних боях, значить поступитися принципами.

Але ж і уявити пана Вірастюка  роденівським героєм, отим, що замислився навсидячки, теж не вистачає фантазії. З молотом – так. Першероном, який тягне локомотив – так. Із заднім колесом «Білоруса» над головою – так. Сізіфом з каменюкою – так. Але з проєктом Закону України про бюро економічної безпеки?! Тримайте нас шестеро.

От перемога Андрія Аксьонова з 65% на козирному 50-му окрузі когнітиву не викликає. Цей пан з добропільського «Порядку» і гіпертрофованою здатністю перевзуватися у повітрі, ось побачите, ще буде возити на демілітаризований Донбас гуманітарку від Європейської Солідарності. Бо одночасно кликати «путін, ввєді!» і співати Гімн України можуть одиниці. З диригентом Кравчуком. У тих хащах руського міру навіть 13% голосів Валентина Рибіна з «Партії Шарія» – логічний і очікуваний вивих.

Але на Прикарпатті?! У святая-святих українського духу?! Вірастюк?! Промовчимо про фіаско Кошулинського – нехай «Свобода» сама себе покусає. Треба бути «Свободою», тоді б кусали інші. Але Вірастюк?! На Прикарпатті…

І, товариство ви наше пронаціональне, не рвіть на собі і на Велюровому Тищенку волосся – йдеться не про застосування адмінресурсу хоч вірастюковими, хоч шевченковими. Скасування результатів на невигідних дільницях, маніпуляції з цифрами у протоколах, зірвані «Альфою» пломби стали можливими тому, що обом неукраїнським силам закон – кватирка до дупи.

А бідкаємося ми про вибір окремо взятого насельника, здавалося ж, європейського Прикарпаття. На кого ж нам, лівобережанам, котрі Ківу породили, і покладатися, як не на засадний полк у придолинку – ось як вискочить, як махне шаблюкою! Стане й нам отут, на майже східних рубежах веселіше! Вискочив, махнув. Маємо ще одного Васю.      

Заземлилися, колеги. Нехай долу стечуть емоції, переведемо подих. І не впадаймо у відчай – рідна мова не залишить вас наодинці з ідіотизмом! Словники Караванського, Полюги, Грінченка, лексичне просвітництво Пономаріва і ще цілого сонму наших лінгвістичних достойників лише до «дупи» притулять зо два десятки синонімів! Себто, назвати речі є чим. Не обов’язково і не комільфо послуговуватися *****.