Ініціатива і контроль
Ось чого нам, українцям не вистачало століттями. Так, згайте, століттями все йшло по колу.
Росія захоплює українські землі, українці намагаються вирватись, інколи їм це вдається ненадовго, але потім росіяни приходять знов і здобувають перемогу, і знову ми у ярмі. І так по колу.
Вони мали ініціативу, вони контролювали ситуацію. Цього разу буде інакше, адже нам недостатньо просто розбити ворожу армію.
Ну, ось у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, німецька армія була фактично розбита. І що? За 20 років це знову була машина війни.
Нам недостатньо просто повернути свої території. Що завадить росіянам і надалі обстрілювати нас з Каспійського моря чи з Білорусі, готуючися до нової війни?
Нам недостатньо просто скинути Владіміра Путіна чи дочекатися його смерті. Там всі різні, але ненавидять нас однаково.
Ніколи не віддавати ініціативу. Ми маємо зробити все, щоби росія завжди була слабкою, щоби вона позбавилась ядерної зброї.
А ще, щоб у Білорусі (яка поки що Бєлоруссія) був проукраїнський уряд і, щоби в окупованому Придністров'ї зникла російська база. І все це тільки першочергові задачі.
Ми стали дорослими, ми такими ніколи не були. Нам доведеться вчитися своїм новим обов'язкам, як вчаться ним всі діти, коли підростають, отримують незалежність від батьків і починають контролювати своє життя самостійно, бо незалежність – це і є відповідальність, а ми відповідаємо перед своїми дітьми.
Наша зона відповідальності – росія. Ми маємо контролювати її завжди, міцно тримаючи ініціативу у руках, ми навчимося, ми впораємося, я знаю.
