Історія про волонтерів, депутатів, вибори, церкву та парафіян
Чи є у Нагірній проповіді місце депутатам ?
Спершу Святе письмо: «Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток, і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. А Петро сказав: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові”. Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це” (Діяння 5:1-5).
За ним Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір:
«Нам всім потрібно змінюватися. Це є також принципом духовного життя. Людина ніколи не знаходиться у статичному стані, це завжди динаміка – або ти міняєшся в кращу сторону, або стаєш гіршим. Або ти піддаєшся спокусам, то ти котишся вниз і тягнеш за собою свою родину, свою державу, якщо говорити, наприклад, про хабарництво. Цей гріх страшний, бо він руйнує не тільки людину, а руйнує державу, руйнує справу поколінь попередніх і наступних. Якщо людина не покається, а це складно, бо це пристрасть, яка захоплює людину – легкі гроші, то це великий гріх, за неї майбутнім поколінням доведеться розгрібати завали. Але покаяння можливе і зміна можлива.
Нам всім – від керівників держави до простих громадян потрібно мінятися на краще, робити над собою зусилля. А це починається із того, що ми перестаємо смітити у себе під ногами, наводимо порядок у дворі, на вулиці. Із таких простих речей – виховувати культуру, повагу, привітність один до одного. А це ж найпростіше – бути привітними: наступили собі на ногу, то вибачся перед людиною, яка наступила. І всі будуть щасливі, а не так як зараз у нас – конфлікт одразу, хамство».
А початок цієї історії було покладено ще у 2014 році. Українські спецпризначенці лежали у воді на кордоні з окупованим Кримом та потребували допомоги. Тоді Полтавський батальйон небайдужих зголосився придбати якісну німецьку термобілизну для українських воїнів за гроші Останнього Бастіону. Саме тоді на пікові був волонтерський рух та допомога військовим котрі захищали Україну.
Держава не мала можливості на той час забезпечити захисників України усім необхідним, і тому цю місію було покладено на волонтерів.
Останній Бастіон також долучився до волонтерського руху та допомагав захисникам України в ці тяжкі часи.
Але сьогодні мова піде не про нас.
Ми поговоримо про ГО «Команда небайдужих» та БО «Полтавський Батальйон небайдужих».
Організацію заснували навесні 2014 року архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір та його однодумці з Полтави — Наталія Гранчак, Наталія Святцева, Наталія Челепа і Олександра Сиротенко.
За словами волонтерів організації, її активна робота почалася в травні 2014, а поїздки на схід — у червні. Вже до кінця липня на потреби армії вдалося зібрати 300 тисяч гривень. Найбільше пожертв надходило в липні-серпні. За півроку існування (станом на жовтень 2014) було зібрано більше мільйона гривень, за рік (на березень 2015) — 3,5 мільйона, за два роки (на березень 2016) — 4,6 мільйона, за три роки (на березень 2017) — близько 6 мільйонів грн. Крім того, «Батальйон» отримує від благодійників чимало негрошової допомоги (за перший рік роботи — понад 250 тонн, а за перші три роки — понад 350 тонн різноманітних речей).
Полтавський батальйон небайдужих вважають найпотужнішою на Полтавщині благодійною організацією.
І в цьому нічого немає дивного, адже всім відомо, що Українська армія у 2014-2016 роках виживала завдяки волонтерській допомозі. Це унікальне явище, коли в часи війни народ України забезпечував своїх військових усім необхідним — від одягу до засобів захисту, спорядження, транспорту та зброї. Не поодинокими були й випадки, коли волонтери ремонтували власними коштами військову техніку, яка надалі відправлялася на фронт.
ПБН заявляє про чималі суми зібраних коштів, свого часу, скриньки для пожертв були встановлені по всьому місту і порахувати їхню кількість було дуже складно. Полтавці активно долучалися та допомагали волонтерам, адже одним із засновників організації був архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, а українці з давніх часів славляться тим, що більше довіряють церкві та святим отцям, аніж владі чи один одному.
Головне в даній ситуації виправдати віру людей.
І все ніби складалося якнайкраще, волонтери допомагали фронту, а наші воїни нас захищали, в той час, коли держава потихеньку ставала на ноги й починала виводити забезпечення військових на належний рівень.
На сьомому році війни волонтерство, як явище, не зникло і не занепало. Волонтерські організації здійснюють чимало проєктів для зміцнення обороноздатності країни та продовжують допомагати військовим всім необхідним, адже держава не здатна в такі стислі строки та без зайвої бюрократичної тяганини зробити те, що спроможні зробити волонтери.
Повертаючись до Полтавського батальйону небайдужих, хочемо зазначити, що організація веде дуже активну волонтерську діяльність, звітує про виконані проєкти та, окрім допомоги на передовій, надає допомогу пораненим військовим, забезпечує роботу ветеранського центру соціально-психологічної реабілітації, дитячого центру «Джерело», проводить благодійні ярмарки та багато іншого.
Цілком логічно, що волонтерським рухом цікавиться багато людей. Читачі Останнього Бастіону – не виняток, люди цікавилися зібраними та витраченими організацією коштами, адже ні на сайті організації, ні на сторінках у соціальних мережах жодних звітів щодо зібраних та витрачених коштів організація не надавала.
У зв'язку з тим, що Останній Бастіон отримав звернення від читачів щодо діяльності благодійної організації, ми у 2015 звернулися до Полтавського батальйону небайдужих з проханням надати звіт щодо зібраних-витрачених коштів за період 2014-2015 років. Також ми запитали, чи готовий ПБН у режимі реального часу інформувати громадськість про суму зібраних коштів у скриньках, які були розміщені у всіх громадських місцях міста. Ми навіть пропонували ПБН надати місце на нашому сайті та програмне забезпечення для відстеження сум пожертв в реальному часі.
Проте, на наше абсолютно толерантне і умотивоване звернення реакція ПБН була неочікуваною. До редактора Останнього Бастіону додому завітав архієпископ Федір та категорично відмовив редакції у наданні запитуваної інформації. Високопреосвященніший Владика Федір заявив, що ПБН є уцерковленою організацією, а церква ніколи і ні перед ким не звітувалася.
На той час ми погодилися з архієпископом Федором та залишили наміри отримання та оприлюднення інформації про зібрані та витрачені кошти ПБН, хоча ми мали на це повне право, і ви знаєте чому.
Але цьогоріч ситуація дещо змінилася, що змусило нас повернутися до історії п'ятирічної давнини.
25 жовтня відбулися місцеві вибори в Україні.
Що ж пов'язує нашу історію з місцевими виборами? А пов'язують їх те, що керівник благодійної організації ПБН Наталія Гранчак балотується до Полтавської обласної ради за списком політичної партії Європейська Солідарність.
Слід пояснити, що в нас виникало чимало запитань до діяльності ПБН, але ми не ставили їх керівництву організації, оскільки архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір був проти такого звітування, аргументуючи це тим, що церква є незалежною та непідзвітна нікому і це є усталеним каноном.
Це поняття є фундаментальним, і більшість світських держав дотримуються цього принципу.
Що ж до України, то тут ситуація досить неоднозначна і українська влада постійно порушує даний принцип, як навзаєм порушують його і представники релігійних та культових організацій.
Неодноразово виникали суперечки щодо недоцільності викладання факультативного курсу «Християнської етики» в школах, а релігієзнавства у ВНЗ – представниками культових організацій.
Повертаючись до партії Європейська Солідарність, від якої обралася до обласної ради Наталія Гранчак, ми не можемо не згадати історію з отриманням Томосу ПЦУ.
Ця подія однозначно є великим досягненням, і Україна прагнула до цього століттями. Проте, слід зазначити, що ця епохальна подія була обтяжена надмірною заполітизованістю та використанням у політичних цілях.
Тодішній президент України Петро Порошенко використовував отримання Томосу ПЦУ у своїй президентській кампанії (котру він, зрештою, програв), свідомо нехтуючи основним законом, який чітко відділяє державу від будь-яких релігійних організацій.
Ось і Наталія Гранчак, крім волонтерської діяльності під покровом церкви, вирішила зайнятися політикою і розпочала активну політичну діяльність.
Наміри Наталії Гранчак скористатися своїм конституційним правом бути обраною до органів місцевого самоврядування ми щиро вітаємо. Але у зв'язку з цим ми хочемо попросити пані Наталію прозвітувати про зібрані та витрачені кошти ГО «Команда небайдужих» та БО «Полтавський батальйон небайдужих» за період 2014- 2020 років, оскільки, балотуючись до органів місцевого самоврядування та заручившись підтримкою політичної партії, вона фактично втрачає право непідзвітності за зібрані та витрачені кошти, на якому у 2015 році наполягав архієпископ Федір.
Під впливом прикладу Апостола Павла у нас виникла ще низка запитань щодо діяльності згаданих громадських організацій.
Обидві організації були офіційно зареєстровані у 2015 році, тобто фактично вони не могли відкрити банківські рахунки до того часу. Отже, виникає логічне питання: як збиралися кошти й на які рахунки вони перераховувалися, як вони обліковувалися?
Відповідь на це запитання ми можемо знайти на шпальтах газети «Полтавська думка» за 22 січня 2015 року, де розповідалося про благодійний ярмарок для допомоги армії, влаштований волонтерами ПБН. Наприкінці цієї замітки в газеті було вказано, що кошти ПБН можна перераховувати на банківську картку архієпископа Федора (в миру Валентина Бубнюка).
У нас виникло і чимало запитань до ПБН з приводу того, які саме суми коштів були ними зібрані за весь період існування? За наданою Наталією Гранчак інформацією, станом на березень 2017 року було зібрано близько 6 мільйонів гривень і, якщо про витрачання коштів ми дізнаємося з повідомлень на сайті організації (та й не про всі витрати, а про поодинокі), то підтвердження сум зібраних коштів організація не надає!
Нам не зрозуміло, чому не зробити дану інформацію відкритою та прозорою, адже саме такою позиціонує себе доброчесна організація.
За нашою інформацію, ПБН мав з десяток рахунків для збору коштів у різних валютах, не враховуючи того, що готівкові кошти збиралися за допомогою скриньок для пожертв у всіх громадських місцях міста.
Отже, сума зібраних коштів в 6 мільйонів гривень, на нашу думку, не відповідає дійсності. Рахуйте самі – Наталія Гранчак у 2016 році заявляла в ЗМІ, що лише за 1 ярмарок ПБН вдалося зібрати понад 110 тисяч гривень. А таких заходів ПБН проводив десятки, й ми жодного разу не бачили конкретного звіту про кількість зібраних та витрачених коштів.
Окрім цього, нам стало відомо, що архієпископ Федір та Наталія Гранчак здійснили кількамісячне паломництво до святих місць в Ізраїлі.
Хто з вас, шановні християни, мусульмани, іудеї, може дозволити собі закордонний хадж тривалістю у кілька місяців? Більшість собі цього дозволити не може, і ми не можемо. А от засновникам ПБН це виявилося до снаги і гаманця. До слова, у той час, коли в країні йшли кровопролитні бої російсько-української війни.
Також трохи вже й підзабулася історія про те, як Наталія Гранчак засвітила у соціальних мережах коштовний золотий годинник на руці. Проте, цю помилку після кількох незадоволених коментарів вона виправила.
Зауважимо, що релігійні організації та деякі їхні представники стали в сучасній Україні надто заполітизованими. Це показують і нинішні вибори. І якщо Наталія Гранчак має опосередковане відношення до церкви (і після початку свого політичного шляху має відмовитися від церковного покровительства), то деякі її однопартійці, котрі висуваються на місцевих виборах, мають пряме відношення до релігії та церкви!
Мову ведемо про настоятеля Свято-Миколаївського храму Олександра Дедюхіна. Дедюхін вже кілька років як втратив відчуття межі між політикою та церквою. Він став відомим блогером, і все б нічого, якби він пропагував наближення людей до Бога.
Та блогер пропагує дещо інші ідеї, які далекі від Бога і дуже близькі до політики та мирського життя. Воцерковлений кандидат Дедюхін у своїй передвиборчій агітації використовував дуже недвозначне гасло: «Відгамселю їх там всіх кадилом!». Нічого собі! – загнув мироточивий. Зараз це гасло вже зникло зі сторінки кандидата в депутати Полтавської міської ради (мабуть, виплинуло на клірика вище церковне керівництво, як вже доводилося йому робити неодноразово). Але ж Рукописи не горять...
На відміну від Наталії Гранчак, Дедюхін не приховує своїх думок, поглядів та бажань. Захотів автомобіль — попросив парафіян скинутися (правда потім став винуватцем ДТП та брехав про обставини в суді). Відвертості Дедюхіна треба ще повчитися: настоятель чесно відміряє вартість відспівування на похоронах мішками картоплі, використовуючи це все для політичних маніпуляцій.
Ставши депутатом, Дедюхін зовсім знахабнів...
Депутат Полтавської міськради Олександр Дедюхін у 2020 році прожив рік на 30 тис. грн, майже половину з них, депутат конвертував у доларову готівку.
Як же депутату вдалося утримувати родину з 4-х осіб протягом року та ще й зекономити 9500 $, відомо лише Богу...
На початку 2021 року Дедюхін отримав від парафіянок своєї церкви подарунків у вигляді нерухомості на 1,5 млн грн.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Олександр Дедюхін, володіє наступним нерухомим майном :
- квартира по вул. Зіньківській, буд. 13а - площею 65 м² (на підставі договору дарування, ВМХ/655337/655338, від 23.07.2010);
- земельна ділянка 2474 м² у селі Підварівці Великорублівської громади (колишній Котелевський район), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- квартира по пров. Шевченка, буд. 7- площею 29,5 м² (на підставі договору дарування від 24.02.2021) оціночною вартістю 334 600 грн;
- житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами по вул. Тімірязєва, буд. 13а - площею 69,3 м² (на підставі договору дарування від 09.03.2021) оціночною вартістю 556 000 грн;
- 1000 м² землі під ним (у декларації зазначено тільки 100 м². на підставі договору дарування від 09.03.2021) оціночною вартістю 601 000 грн;
Квартиру депутат отримав від 85-річної Ганни Войнаровської, а будинок та земельну ділянку — від 61-річної Римми Сіренко.
Що спонукало прихожанок подарувати Дедюхіну нерухомість, для нас загадка.
Нагадаємо, 19 березня на сесії Полтавської міської ради 22 депутати підтримали проєкт рішення «Про проведення земельного аукціону в місті Полтава». Йдеться про забудову території колишніх артскладів.
Голоси «за» проведення земельного аукціону віддали такі політичні фракції: «Партія простих людей Сергія Капліна», «ОПЗЖ», «За Майбутнє», а також троє депутатів від «ЄС»: Андрій Карпов, Олександр Дедюхін і Оксана Дрюк.
З історичних документів відомо, що у 1941-1942 році на території артскладів знаходився німецький концентраційний табір «Dulag 151». У роки окупації німці там розстрілювали мирне населення Полтави. За різними підрахунками, в часи окупації було знищено від 25 тисяч до 40 тисяч людей.
Питання забудови території колишніх артскладів викликало багато суперечок і дискусій, прийшли полтавці, які просили встановити на тому місці меморіал і ретельніше дослідити територію. Їх вислухали, проте більшість депутатів проголосували за те, щоб провести на тій території земельні аукціони. До більшості приєднався і відомий полтавський батюшка Дедюхін.
Ось що написав Дедюхін у Фейсбуці про сесію (орфографія і пунктуація збережені):
«Вчора пройшла сесія Полтавської міськради. 12 робочих годин громадських робіт для депутатів…Бєссмислені та бєзобразні виступи безглуздих зелених опозіціонерів та РМ. Слава Богу, представники РМ останніх пару годин були відсутні, залишивши після себе лише пляшки, стаканчики з під кави та бумажки. Тоді справа пішла трохи швидше…
…Ківа у президії. Ну блін, хочемо ми того чи ні, але Ківа нардеп. І згідно Закону він має право сидіти у президії де завгодно. Звісно, мені набагато приємніше було б бачити там Южаніну чи Федину, але вони не з Полтави, а Ківа так.
Забудови. Жодного дозволу на будівництво ми навіть не голосували. Поки що ми голосували лише про виготовлення детальних планів, для того, щоби розмови були більш конкретні. Наприклад, волання, мовляв, Дедюхін та Карпов знищують Прирічковий парк, абсолютно безпідставні. Згідно попередніх проєктів будинки плануються на відстані більше ніж 160 метрів від водойми, з вільним доступом до річки, а також забудовник за свої гроші планує облаштувати частину набережної. Так, ми голосували за знищення, але не Прирічкового парку, а чагарників, срачів та наркоманських точок біля Ворскли».
Те саме стосується і проведення земельних аукціонів на території артскладів. Це навіть не детальний план. Це лише пошук потенційних інвесторів.
У принципі, ті, хто вірить у зраду, можуть і далі вклонятися їй. Я ж планую працювати на благо Полтавської громади та у славу Божу. Сподіваюсь вийде. Помоліться за мене».
Архиєпископ Полтавський і Кременчуцький Федір Бубнюк не знав, що священник Дедюхін проголосував за будівництво на кістках.
«Останній Бастіон» поцікавився у архиєпископа Федора, як він ставиться до того, що депутат-священник Православної церкви України Олександр Дедюхін проголосував за будівництво на колишніх артскладах.
Ми запитали у архиєпископа Полтавського і Кременчуцького Федора, який благословив Дедюхіна на вибори, яка в нього думка з цього приводу.
– Я не дуже в курсі, що там відбувається, тому поки що коментарів якихось я давати не буду. Я не володію ситуацією. Коли вивчу, тоді буду розуміти що й до чого і ми продовжимо розмову. Так що поки що вам сказати нічого не можу, – відповів під час телефонної розмови архиєпископ Полтавський і Кременчуцький Федір Бубнюк.
– Ви ж знаєте, де територія колишніх артскладів у Полтаві?
– Я чув про них не один раз, але сказати що і до чого, конкретно не можу. Я не маю зараз часу розмовляти, – додав Федір і попрощався.
Доки Високопреосвященніший владика Федір вивчає ситуацію і складає свою думку щодо благословенного ним священника Олександра Дедюхіна, територію артскладів розпочали «планувати» і «розробляти». На жаль, Полтава знає вже приклади таких забудов. Один із них – ТРЦ «Конкорд», який збудували теж на людських кістках. Там зараз люди з радістю ходять на шопінги і в кафе.
