Ітон, Стенфорд, Трускавець
Чи не кожен свідомий українець вже відтоптався на темі ліквідації неписьменності у критично тупуватому середовищі новоспечених народних слуг-обранців. Долучаємо і свій дивом ще не позеленілий п'ятак до коментів щодо спроби навчити чомусь представників зеленої пошесті, яка накрила Україну.
Гіркота подвійної нищівної поразки – власної і здорового глузду – спершу від блазня Зе, а затим і від його «шапіто», щоби там не було, має поступитися тверезій оцінці шансів зберегти надію на прозріння нації. Адже прищепити базові уявлення про державні цінності веселим пацанам-приколістам, для яких держава Україна завше була якоюсь ефемерною паралельною нереальністю, нам уявляється такою ж неможливою річчю, як і лисенківські прожекти щодо вирощення груш на вербах.
Хтось з-поміж нас, належних до меншості, вірить в успіх «трускавецької недільної школи», яка замірилася на славу ітонів, оксфордів і кембріджів? Висловлюємо щире співчуття десантованій до Rixos Prykarpattya професурі з Київської школи економіки. Високочолій освітянській еліті, котра змушена була з казна яких причин (одна з вірогідних спонук – оприлюднена вартість недільного лікнепу у 50 млн грн, щось має перепасти і наставникам) стати під зелені прапори з шаурмою замість герба, тепер доводиться споглядати недоумків з відстані простягнутої руки. Колеги, котрі мали чи мають справу з дидактикою, не дадуть авторові збрехати: не кожен викладач-професіонал витримує глибоку байдужість учнів до отого «розумного, доброго, вічного», яким він намагається засіяти пустелю.
Власне і сам тижневий трускавецький інтенсив є визнанням КоЗе свого очевидного провалу з позачерговим рекрутуванням слуг народу. Адже й «паровозику Вовану» (©, перший помічник глави держави Сергій Шефір) тепер видно, якими слугами набиті його «вагончики». Оцей набрід акторів погорілого театру, фізичних осіб з менеджменту лому чорних і кольорових металів, косметологів з татуухилом, весільних тамад і фотографів, просто безробітних тому й вивезли на інтенсив у прикарпатські ліси, подалі від людського ока, щоб приховати повну нікчемність віднині сливе конституційної більшості української владної законодавчої гілки.
Справді, горщики не лише святими ліпляться. Але уявити «мамахохотальського» Грищука, тамаду Кривошеєва, скандального Бужанського законотворцями?! Є сумніви, що оцій випадковій публіці вдасться втовкмачити різницю між щілинами приймача ідентифікаційної картки депутата і банкомата.
Що-що, а натворити вони натворять. Єдиним компенсатором зеленого ідіотизму нам уявляється повсякчасна налаштованість притомної меншості стати новим Майданом.
Вадим Демиденко
