Кандидати на посаду Папи — хто вони?
Католицький світ в очікуванні білого диму із головної ватиканської труби. Незабаром на березі Тибру збереться конклав для обрання понтифіка.
Раптова смерть Франциска I у часи тектонічних планетарних змін підважує авторитет м'якотілої Католицької Церкви. Як наголосило видання La Stampa, із відходом чинного Папи Римського Ватикан готується до безпрецедентного конклаву, — він буде глобальним і найменш європоцентричним у сучасну епоху.
У цьому голосуванні, вперше в історії, більшість кардиналів-виборців представлятимуть не Старий світ, а так звані «периферії» — Латинську Америку, Азію та Африку. Це результат реформи Папи Франциска I, адже саме він призначив безліч кардиналів поза традиційним церковним центром із країн «третього світу».
Наразі фаворитом перегонів є італієць П'єтро Паролін. Державний секретар Ватикану від 2013 року, досвідчений дипломат, він вважається кандидатом «наступності» і водночас «балансиром», здатним тримати кермо Церкви на пастирській лінії Франциска, при цьому враховуючи рівновагу всередині католицького світу.
Архієпископ Болоньї та президент Італійської єпископської конференції Маттео Марія Дзуппі має сильну соціальну чутливість і має великий досвід роботи в громаді Сант-Еджідіо. Це розглядається як вираз Церкви, близької до бідних і схильної до діалогу, але із новаторським, діалоговим та прагматичним пастирським підходом.
Латинський патріарх Єрусалима П'єрбаттіста Піццабалла — італійський францисканець, який має безпосередній досвід роботи на Святій Землі. На користь його кандидатури може свідчити потреба у мосту між Сходом та Заходом, а також його здатність до міжрелігійного діалогу.
Префект Дикастерії з Євангелізації філіппінець Луїс Антоніо Таґле — провідне обличчя католицької Азії, яке нагадує спочилого у Бозі аргентинця Папи Франциска. Він може стати понтифіком, який символізує місіонерську та молоду Церкву, котра перетворилась на геронтократичне Політбюро КПСС.
Архієпископ Марселя француз Жан-Марк Авелін — фаховий експерт із міжрелігійного діалогу, особливо з ісламом, представляє Європу, яка все ще хоче відігравати провідну роль у Церкві, з відвертістю до міграційних та культурних викликів Середземномор'я. Він також, як ніхто інший у рясі, обізнаний у проблемі міграції з Азії та Африки.
Збори кардиналів-виборників, які мають обрати нового Папу, відбудуться традиційно у Сикстинській капелі за суворого усамітнення, щоби забезпечити конфіденційність і відсутність тиску ззовні. У виборах беруть участь кардинали віком до 80 років, які клянуться зберігати абсолютну таємницю процесу.
Особливу роль у конклаві відіграють так звані «grandi elettori». Це кардинали, які самі не претендують на понтифікат, але мають достатній вплив, щоб об'єднати навколо когось голоси:
- серед консерваторів виділяються: Тимоті Долан (США), архієпископ Нью-Йорка; Герхард Людвиґ Мюллер (Німеччина), ексдиректор Конгрегації доктрини віри; Курт Кох (Швейцарія), очільник Дикастерії із християнської єдності; Марк Велле (Канада), префект-відставник Дикастерії з єпископів;
- серед прогресистів (особи, близькі до візії Папи Франциска) важливими постатями будуть: Жан-Клод Оллеріх (Люксембурґ), доповідач Синоду; Майкл Черні (Канада), голова Дикастерії з цілісного людського розвитку.
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» зауважує, що згідно з указом, виданим Папою Бенедиктом XVI у 2007 році, для обрання нового понтифіка кандидат повинен отримати не менше ніж дві третини голосів кардиналів-електорального складу. Дим — не жарт: якщо чорний, то нового понтифіка ще не обрали, а якщо білий — Habemus Papam!
