Кельтська складова української нації
Вивчення різних мов — не предмет дивакуватого колекціонування, а безпосередній інструментарій дослідника. Особливо, коли вивчають минуле.
На цьому у своєму приголомшливому міждисциплінарній праці «Правда про походження українців» наголошує славної пам'яті доктор наук і відомий фахівець у галузі загального мовознавства Костянтин Тищенко. З його слів, важливою складовою, яку тривалий час обходили історики, археологи та лінгвісти були неспростовні докази генетики.
Вітчизняний науковець довів, що Y-гаплогрупа R1b – найпоширеніша у Західній Європі: до 80% населення у кельтьких країнах, Басконії, Західній Франції, Анатолії, навколо Кавказу. Острівні ареали Rb1 є в Ломбардії 70%, Башкирії й на Уралі 50%, Осетії 40%, Вірменії й далі на Схід.
Історія R1 остаточно не з'ясована — її підгрупи пов'язані із поширенням індоєвропейських мов. Генетична різноманітність R1b навколо Кавказу вказує на те, що R1b могла сформуватися тут перед виходом у степовий світ.
Сучасний розподіл R1b у Європі показаний на схемі нижче (див. зелені сектори — прим. ред.). Згідно з дослідженням Зої Россер та інших, із-поміж сусідів України найвища частка носіїв R1b — серед населення Угорщини (30%!); далі йдуть Словенія, Чехія і Польща (21, 19 і 18%), Словаччина й Болгарія (по 17%), Сербія і Хорватія (по 11%), Білорусь і росія (10 і 7%).
У населенні Україні нащадки кельтів — 4-5%. За ознакою давності й архаїчних рис анатолійської гілки індоєвропейських мов (хетська, палайська, лувійська, лідійська тощо) імовірним виглядає північноанатолійське походження індоєвропейців.
До всього, існують документовані запозичення до індоєвропейських з кавказьких мов. У степу із праіндоєвропейцями ототожнюють ямну та майкопську культури.
Поява ж в індоєвропейців бронзової зброї дала їм величезну перевагу над автохтонами Європи; зокрема, над питомою групою І (нащадки кроманьйонців) та неолітичними скотарями й рільниками Балкан (G2a, J2, E-V13 i T). Цим пояснюють заміну (знищення) більшості місцевих груп чоловіків прибульцями R1a i R1b.
Кельтські топоніми
Кілька топонімів України розпізнані як кельтські за походженням; скажімо, ім'я найвищої вершини Гологір, гори Камула (471 м) над селом Підгородище у Львівській області відповідає кімрійському слову cwmwl (тобто «хмара»). А ще має повний аналог в Анґлії у відомій з історії назві римського міста біля гирла Темзи — Камулодун, буквально «хмарне місто» [Тацит, Аннали, ХІІ, 32; XIV, 31, 32].
В основі назви річки та села Сукіль на Івано-Франківщині — ймовірно кельтське Sucellus (тобто «божество з молотом»), а річка Ібр на Житомирщині — «тисова». Натомість річка Радоробль поблизу Олевська — від кімрійської rhaedrawl (тобто, «порожиста, гучна, як водоспад» біля місця її впадіння до Уборті так і є).
На додачу назви річок Британ і Британівка, сіл Бритай Бритавка, Бритівка бережуть спогад про кельтів-бриттів, а населені пункти Бакота, Велика Бакота, Бáкоти, Бакути розміщені біля закрут на річках (від кімр. bach — «гострий кут, закрут на річці»). Прикметно, що Клепідава — кельтська назва Кам'янця-Подільського.
Слов'янські кельтизми
У незаслужено забутій статті Алєксєя Шахматова [Schachmatov A., Zu den ältesten slavisch-keltischen Beziehungen // Archiv für slavischen Philologie, 33 (1911). — PP. 51-99] висунуто гіпотезу прадавніх кельтсько-слов'янських контактів на підставі наявності ймовірних кельтизмів у праслов'янській. Зокрема, слів владика, щит, мотика, кліть...
Лише через століття ця гіпотеза дістає продовження. У люб'язно удоступненій колегою-кельтологом Геннадієм Казакевичем статті Петра Стальмащика і Кшиштофа Вітчака [Stalmaszczyk P., Witczak K., Celto-Slavic language connections: New evidence for Celtic lexical influence upon Proto-Slavic// Linguistica Baltica, 4 (1995). — PP. 225-232] йдеться про знайдені польськими вченими приклади втрати праіндоєвропейського *р з одночасним продовженням приголосних індоєвропейських *k̂, ĝ, ĝh, що властиво саме для кентумних мов, у словах:
- крівля (покрівля, кровля) — при успадкованому індоєвропейському стрóпила;
- смерека — у белуджів apurs (тобто «ялівець»), в італалійців Тренто pòrca — «сосна»;
- *kъmotrъ (чес., пол. kmotr; слов. свекóр; рос. кмотр — «кум») за церковнослов'янського глаголичного «купотр».
Вищенаведені слова істотно збільшують групу дотепер визнаних праслов'янських кельтизмів — праслов. *borgъ (укр. ОБОРІГ) за ґалороманс. barga — «навіс для сіна» і укр. кліть (рос. клеть), тобто «комора, хижка» за давньоірланд. cliath — «паркан», кімр. clwyd — «брама». В Олєга Трубачова, — ще кінь (з кельтс. *kankas — «скакун», звідки коник, сприйняте як зменшувальна форма) і корова (з кельтс. *karvos — «олень»).
Із наших студій випливає кельтська етимологія слів язик (пор. кімрс. iaith; бретонс. iezh, — вимова [єз]) і книга (від нижньолуж. knigły; кімр. canigol — букв. «співаник», про Псалтир). Ну, і насамкінець погляньте на красномовний монументальний доказ із батьківщини гетьмана Богдана Хмельницького (нижце на фото — прим. ред.).
Кельтські міфологеми: Вій, Дажбог
Про розкритиковану Максом Фасмером і Казим'єрасом Буґою (і тим привабливу) гіпотезу Шахматова автор дізнався зі статті ще совєцького науковця Валєнтіна Сєдова «Славяне и кельты (по данным археологии)». У силовому полі цієї ідеї виник інтерес до пошуків аргументів на її користь, першими кроками стали тут помічені аналогії в культурі та у фрагментах текстів.
Значення цього й інших сюжетних збігів, достережених нами у гоголівському матеріалі й міфології кельтів (не лише ірландської, але й валлійської: Ізбаддаден) важко переоцінити. Сама можливість впливу на Миколи Гоголя якихось європейських джерел — виключена:
«Повість «Вій» побачила світ у 1835 році, коли в Європі ще й гадки не мали про кельтів! Лише через 22 роки після публікації Гоголевого твору через небувалу посуху й зниження води в озері Нейшатель уперше відкрито численні артефакти культури Латен, згодом визнані як кельтські.
А про її попередницю, гальштатську культуру стало відомо лише з розкопок 1876 року, коли «зроблені відкриття уможливили, сказати б, нанесення кельтів на карту давньої Європи, бо доти на ній панували цивілізації греків і римлян». На час обох цих великих подій, що започаткували кельтологію, Миколи Гоголя давно не було в живих».
Несподіваний родовід Даждьбога
У російському фольклорі згадок про це божество немає [Рыбаков Б.А., Язычество древних славян. — М., 1981. — С. 470]. А у нас якраз існує давня українська пісня з цим ім'ям, відома завдяки хоровій обробці Миколи Леонтовича [Леонтович М., Хорові твори. — К., 1961. — С. 111].
Архаїчні риси пісні справді ведуть до язичницької давнини, але який історичний контекст цього тексту (див. вище — прим. ред.)? Його можливий прототип — кельтський міф!
Придивімося до кількох смислових вузлів тексту пісні: чому саме «поміж трьома дорогами»? Улюблене у фольклорі число три веде в дочасове минуле.
В античному світі спеціальним «дочасовим божеством» була Геката, статуї якої звичайно ставили на перетині трьох доріг: три шляхи, що розходяться у трьох напрямках, вказують на можливість поділу світу на три царства – людське, небесне, підземне. Геката нагадувала, що в останньому поруч з упорядкованим світом Зевса й далі існує аморфний дочасовий хаос.
Як це князь міг «здибатись із Даж-богом», і чому саме «рано-рано»? Український текст, дивна річ, відтворює ірландську сагу «Захоплення сиду».
Там сказано, що після розподілу Даґдою всіх сúдів усередині пагорбів між богами, до нього прийшов МакОк, тобто «молодий син». Дізнавшись, що розподіл землі завершено, він попросив батька позичити йому власний (Даґдів) маєток терміном на день і ніч.
Даґда погодився, а через добу зажадав свій маєток назад, проте МакОк відповів, що день і ніч — це вічність, а отже, на цей термін він і отримав володіння Даґди. І Даґда пішов, а МакОк назавжди залишився в його сиді.
Російська дослідниця-кельтолог Надєжда Широкова коментує це наступним робом: «У цій сазі ми бачимо конфлікт Вічності (бога-друїда, старого бога) і Часу (бога молодості й фізичної краси). Що ж, у даному разі Час (МакОк) чинить напад на Вічність в особі Даґди, вимагаючи його домен у повне володіння».
В українській пісні напрочуд економно і виразно передано й поняття вічності («ти богом рік від року»), і минущості часу («а я князем раз на віку»). Відповідність українського тексту до ірландського також і в нечуваній зухвалості князя: він (зрештою, людина) насмілюється звертатися до божества дієсловом у наказовій формі (!): «Ой ти, боже, ти Даж-боже, [...] Зверни ж мені з доріженьки...».
Кульмінаційність підкреслена й тим, що перший і другий вірш тут не повторюються. Зрештою, божеством чого саме був Даждьбог? — Попри напластування пізніших інтерпретацій, у відомостях про Даждь-бога є певні точки дотику з характеристиками Даґди.
«Дажбог, Даждьбог — бог... добра й достатку». Потім ця первісна функція Дажбога забулася і під впливом інших «сонячних» язичницьких божеств іранського походження на нього були перенесені за сумісністю функції «бога сонця і вогню», зрештою, також пов'язані з достатком.
Усупереч спробам витлумачити Дажбога як відомого слов'янам лише на Сході, — насправді його ім'я довго зберігалося в живому вжитку й на Заході слов'янського світу. Скажімо, Александер Брюкнер повідомляє про давньопольське ім'я власне Daczbog (1345 року), Daćbоg, Dadzbóg — шляхетське ім'я XVII століття [Brückner A., Słownik etymologiczny języka polskiego. — Warszawa, 1971. — S. 84].
Також у Польщі досі існує два села з назвами від тієї самої основи — одне під містом Сєдльце, а інше за 35 км від нього: це село Daćbоgi та Polków Daćbоgi. Є таке ім'я й у староукраїнських грамотах XIV-XV століть із Кракова (1394), Зудечева (Жидачева, 1411), Сучави (1471, 1491): дажбоговичь, дажбог.
Раніше медіаагенція «Останній Бастіон» повідомляла своїх читачів про те, що у межах Наддніпрянської України, де була поширена так звана Черняхівська культура, можна знайти масу назв давньоґерманського походження. Перш за все — ґотів.
