Класичний виш у Полтаві: міфи та реальність

Чимало хто задумувався, чому у Полтаві – центрі козацтва, російської губернії, обласного центру немає класичного університету. І справді місто має педагогічний, юридичний, медичний, аграрний, технічний, економічний виші, а от класичного, на зразок того, які є в Києві (КНУ імені Тараса Шевченка), Харкові (ХНУ імені В.Н. Каразіна), СумДУ, Шевченківський колегіум (Чернігів) тощо – немає.

Історія питання

У 1914 році в Полтаві почав роботу Полтавський вчительський інститут, а в 1917 році в час революційних подій виш українізувався. У жовтні 1918 року, коли при владі в Україні перебував гетьман Павло Скоропадський, при полтавській «Просвіті» почав діяти історико-філологічний факультет, як основа для майбутнього, як вважалося, університету. Лекції читали переважно професори з Харкова та мігранти з більшовицької Росії.

З падінням Гетьманату і перемогою Директорії, намагання створити класичний виш у Полтаві не припинилися. Серед архівних матеріалів знаходимо відомості, що міністр освіти Директорії Іван Огієнко (відомий в історії як Митрополит Іларіон) видав розпорядження про необхідність розробки законопроєкту «Про Полтавський університет», але вступ більшовиків до Полтави у січні 1919 року не дав здійснити намічене.

Тобто можна говорити, що у 1918-1919 роках Полтава мала шанс отримати класичний виш. Однак громадянська війна та окупація України більшовиками завадили цьому здійснитися.

А от у Кам’янці-Подільському у цей час виш таки заснували. І тепер він, сформований за наказом гетьмана, має ім’я Івана Огієнка (він, до речі, теж за більшовиків став педагогічним, потім поділився на педагогічний і сільськогосподарський, а вже в часи незалежності став класичним).

В архіві знаходимо інформацію, що голова Губернського революційного комітету Я. Дробніс видав 13 січня 1920 р. наказ №3, який перетворив учительський інститут у Полтавський український педагогічний інститут. А у 1921 році було створено Полтавського інституту народної освіти, який об’єднаний педагогічний заклад та факультет.

Надалі розвиток промисловості в СССР потребував градації вищої освіти: тому виникли господарські, технічні, аграрні, педагогічні виші. При цьому полтавські виші майже протягом усього повоєнного періоду існування СССР були в когорті лідерів, особливо це стосується педагогічного, куди їхали вчитися, набиратися досвіду і знань не лише з інших республік Совєцького Союзу, а навіть з-за кордону.

З розпадом СССР і початком розвитку ринкової економіки, чимало вишів перекваліфікувалися. Особливо це стосується педагогічних, які стали класичними, аби мати ширше поле для маневру і можливості готувати різнопланових спеціалістів.

Сучасне становище

Останні роки у ЗМІ періодично виникає інформація про можливість об’єднання вишів Полтави. Проте тут варто враховувати специфіку, яку наводять експерти:

1. Який виш буде провідним, адже полтавські заклади вищої освіти (ЗВО) мають тривалу історію, а також власні імена, як от Юрія Кондратюка, чи Володимира Короленка.

2. Об’єднання може призвести до того, що може зменшитися кількісний набір студентів, або державне замовлення. Не секрет, що більшість студентів у Полтаві з Полтавської області. Адже Полтава як місто для життя і навчання є значно дешевшим і ближчим, ніж Київ, Харків, Дніпро тощо. Деякі з цих абітурієнтів просто б фінансово не витягли навчання і проживання у великих містах. Також є і такі для яких платне навчання закриває дорогу до вищої освіти через бідність родини.

3. Об’єднання може потягнути укрупнення кафедр, а отже скорочення числа викладачів, що може негативно вплинути на матеріальний стан багатьох сімей під час кризи, а також завдати непоправного удару по полтавській науці.

4. Не відомо, що буде з корпусами та матеріальною базою. Об’єднання вишів може призвести до того, що багатші мають утримувати бідніші, а за більше ніж столітню історію вищої освіти в Полтаві, чимало закладів створили потужну базу для проведення наукових досліджень. Звичайно ця база місцями застаріла, але попри все, вона дозволяє бодай на голому ентузіазмі керівників вишів, професорів та студентів займатися практичною наукою. А для її збереження теж треба кошти.

5. Об’єднання не є панацеєю для розв'язання нагальних проблем, а навпаки може зробити управління таким вишем складнішим і більш громіздким та неефективним.

Серед позитивних сторін можна говорити про зростання конкурентоздатності вишу на ринку, адже такий заклад буде пізнаваним в Україні. Тим паче в умовах, коли чиновники постійно говорять про необхідність закриття неефективних закладів керівництво єдиного вишу матиме надійні засоби захисту інтересів ЗВО та викладачів: єдиний класичний виш, потужна база, найбільша кількість студентів тощо.

Тобто такий заклад не можна буде закрити, або якось суттєво обмежити (забрати державне замовлення). Особливо це зараз дуже актуально. Адже внесені у грудні минулого року зміни до Закону «Про вищу освіту», позбавили права філіали готувати за кошти державного бюджету фахівців зі спеціальностей, з яких у тому самому місті або в радіусі 50 кілометрів від нього функціонує заклад вищої освіти державної форми власності, що здійснює підготовку за такою самою спеціальністю.

Фактично, розмовляти про це можна довго. Проте, як показує історія даного питання, у часи економічних негараздів та відсутності коштів дане питання вирішити складно.