Коли «Схеми» стають інструментом шантажу
Справа Вербицького: гучні публікації та два роки мовчання.
Кажуть, що «журналістика», яка існує на замовлення корумпованих правоохоронців, відрізняється від звичайної журналістики приблизно так само, як військова музика — від звичайної. Дозволю собі не погодитися. Якщо військова музика — це хоча й специфічна, але все-таки музика, то публікації, які від імені чесних і непідкупних українських журналістів готують у пресслужбі НАБУ, взагалі не мають стосунку до журналістики.
Візьмемо для прикладу чесне й непідкупне «Радіо Свобода», співробітник якого Георгій Шабаєв 22 серпня 2026 року повідомив подробиці кримінального провадження, яке НАБУ розслідує щодо ексзаступниці керівника Офісу Президента Ірини Мудрої. Пан Шабаєв (на сайті «Радіо Свобода» він називає себе журналістом-розслідувачем проєкту «Схеми») назвав прізвище судді, у якого детективи НАБУ провели обшук. Ним виявився Сергій Стасюк — суддя Господарського суду міста Києва. На доказ того, що суддя Стасюк допомагає бізнесменам Микитасю та Астіону захопити ТОВ «Філософія Девелопмента», на балансі якого перебуває корпус колишнього заводу «Арсенал» у центрі Києва, «журналіст-розслідувач» виклав уривок із протоколу проведення детективами НАБУ негласних слідчих (розшукових) дій.
Якби Шабаєв довідався прізвище судді шляхом агентурного проникнення до НАБУ чи підкупив когось із детективів, його розслідуванням «Радіо Свобода» могло б пишатися. Але насправді Шабаєв лише оприлюднив текст, написаний для нього в пресслужбі НАБУ, — без жодного розуміння того, що саме він оприлюднює. І тут виникає запитання: з яких джерел НАБУ оплачує роботу таких журналістів, як Шабаєв, і з якою метою «зливає» дані досудового розслідування?
Якщо правоохоронці справді прагнуть розслідувати злочин, їм немає потреби звертатися до «Радіо Свобода». Інша річ — якщо руками та язиками «журналістів-розслідувачів» корумповані правоохоронці шантажують корумпованих чиновників, вимагаючи від них грошей за непритягнення до кримінальної відповідальності.
Яскравим прикладом цього є історія про те, як «журналіст-розслідувач» Шабаєв примушував колишнього заступника генерального прокурора Дмитра Вербицького поділитися нетрудовими доходами з директором НАБУ Кривоносом і керівником САП Клименком.
7 травня 2024 року Шабаєв опублікував на сайті «Радіо Свобода» підготовлену від його імені пресслужбою НАБУ статтю «Заступник генпрокурора Вербицький мешкає у будинку за пів мільйона доларів, купленому в 6 разів дешевше», у якій ішлося:
«Заступник генерального прокурора України Дмитро Вербицький живе в будинку в елітному котеджному містечку «Коник» в Києві, який його племінник придбав за довіреністю від одеського бізнесмена за понад 2 мільйони гривень — що відповідно до ринкових цін є заниженою у 6 разів вартістю».
10 червня 2024 року на сайті «Радіо Свобода» за підписом Шабаєва з’явився підготовлений у НАБУ текст під назвою «Дівчина на мільйон доларів: котедж, Porsche та салон краси для обраниці заступника генпрокурора Вербицького».
18 червня 2024 року в матеріалі «НАБУ взялося за заступника генпрокурора Вербицького: розслідують факти „Схем“ про його статки» Шабаєв повідомив:
«Національне антикорупційне бюро України розпочало кримінальне провадження щодо можливого незаконного збагачення заступника генерального прокурора Дмитра Вербицького».
На цьому роль Шабаєва завершилася. За понад два роки, що сплинули від моменту цих публікацій, «журналіст-розслідувач» навіть не поцікавився, якою була подальша доля кримінального провадження, зареєстрованого нібито на підставі його розслідування, за яку суму Вербицькому вдалося уникнути кримінальної відповідальності та через кого він передавав гроші директорові НАБУ. Шабаєв навіть не з’ясував, що найближчим другом Вербицького є нинішній керівник Спеціалізованої екологічної прокуратури Борис Індиченко, а його батько, також Борис Індиченко, очолює найсекретніший підрозділ НАБУ Д2 і виступив посередником між Вербицьким та Кривоносом.
«Журналістика» на замовлення відрізняється від звичайної журналістики передусім метою. Звичайна журналістика — навіть низькоякісна — має інформувати споживача: читача, глядача чи слухача. А «журналістика», яку практикують видання на кшталт «Радіо Свобода», покликана обслуговувати кишені замовників. Історія з Вербицьким, якого за понад два роки, що сплинули після викривальних публікацій, так і не було притягнуто до кримінальної відповідальності, є наочним прикладом цього.
