Король шпигунів. Сидней Джордж Рейлі — людина, яка випередила Джеймса Бонда
Британці називали його агентом № 1, а СРСР — ворогом номер один.
5 листопада 1925 року, в холодному московському лісі під Сокольниками, був ліквідований чоловік, якого британці називали агентом № 1, а в СРСР — ворогом номер один.
Його звали Сідней Джордж Рейлі. Він був шпигуном, авантюристом, убивцею і, як вважають багато істориків, одним із прототипів Джеймса Бонда. Вирок 1918 року було виконано за особистим наказом Сталіна. У доповідній записці чекіста сухо зазначено:
«№ 73 запропонували прогулятися. Ібрагім зробив постріл. № 73 упав, не видавши крику. Сироєжкін вистрілив у груди. Зачекавши десять хвилин, коли пульс перестав битися, тіло внесли в машину».
Так закінчилося життя людини, яка намагалася торгувати таємницями й долями цілих держав.
Рейлі народився 24 березня 1873 року в Одесі, імовірно під іменем Соломон Маркович Розенблюм. Його батько був лікарем і судновим маклером, мати — Софія Рубінівна, збідніла дворянка. Згодом він стільки разів вигадував собі біографії, що в кожній країні поставав новою особою: то сином ірландського капітана, то нащадком російського дворянина, то уродженцем Гродненської губернії.
Ще хлопчиком він вирізнявся спостережливістю та рідкісною здатністю «читати» людей — за обличчям, голосом, жестами. У порту слухав іноземних моряків, підхоплював мови, копіював манери й акценти. У юності вступив на фізико-математичний факультет, потрапив до революційного гуртка і невдовзі був заарештований охранкою. Після звільнення інсценував власне самогубство, утік і під чужим ім’ям потрапив на британське судно, що прямувало до Південної Америки.
У Бразилії він жив під ім’ям Педро, урятував британську експедицію від туземців і отримав подяку, гроші та громадянство. За іншою версією, опинився в Лондоні після того, як у Парижі разом зі спільником убив двох італійських анархістів і привласнив їхні кошти. Так чи інакше, в Англії він став Сіднеєм Джорджем Рейлі. Одружився з багатою вдовою, чоловік якої загинув за загадкових обставин, і відкрив фармацевтичну контору. У цей час мав роман із письменницею Етель Ліліан Войніч — вважають, що саме він став прототипом героя її роману «Овід». Шлюб зробив його багатим і дозволив зникнути як Соломон Розенблюм, розпочавши нове життя британського джентльмена.
На той момент Рейлі вже співпрацював із розвідкою. Його кодове ім’я — ST-1, позивний — «Туз». Він умів бути ким завгодно: торговцем, інженером, льотчиком, антикваром. У кінці 1890-х працював при британському посольстві в Петербурзі, брав участь у нафтових проєктах, а згодом опинився на Далекому Сході. Ходили чутки, що саме він продав японцям плани укріплень Порт-Артура. Потім були Париж, Берлін, Нью-Йорк. Він торгував зброєю, нафтою і таємницями — усім, що приносило прибуток.
У 1917 році вибухнула революція, і Рейлі вирішив втрутитися в найнебезпечнішу гру — повалення більшовиків. Він брав участь у змові, що пізніше отримала назву «справа Локкарта», готував арешт Леніна та уряду просто в Кремлі. На операцію британська розвідка виділила понад мільйон рублів. Але ВЧК уже знала все: агентурна мережа Дзержинського спрацювала бездоганно, і змова провалилася. Арешти йшли один за одним, та Рейлі зумів утекти. Пізніше він писав:
«Я був за міліметр від того, щоб стати володарем Росії».
Після провалу він став радником Черчилля, а потім опинився в штабі білогвардійців Денікіна, діючи як зв’язковий британської місії. Але й там його цікавила лише власна вигода. Для радянської контррозвідки він був занадто цінним трофеєм, щоб його залишити в спокої. У 1920-х чекисти організували блискучу операцію «Трест» — фіктивну антирадянську організацію, яка нібито готувала переворот. Рейлі повірив, що повертається до росії, аби «врятувати Батьківщину», перейшов фінський кордон — і відразу потрапив у руки агентів ГПУ.
Два місяці допитів, прогулянки під вартою — і постріл у Сокольниках.
Після його смерті світом поповзли чутки: ніби Рейлі живий, утік, працює на більшовиків або переховується в Південній Америці. Британці ж зробили з нього легенду, перетворивши шпигуна на символ розвідувальної доблесті. Згодом Ян Флемінг, співробітник MI6, надихнувся його образом, створюючи Джеймса Бонда — такого ж авантюриста, холодного, чарівного, вічно розділеного між жінками, владою й смертю.
Сучасники говорили про нього:
«Надзвичайно розумний, освічений, зовні холодний, але неймовірно пристрасний. Для друзів — свій, для решти — замкнений, наче за ставнями».
В енциклопедії «Британіка» він зазначений як один із найвидатніших розвідників XX століття. Похований без імені, у дворі Луб’янської в’язниці.
Та певною мірою він живий і сьогодні — у кожному міфі про супершпигуна, який рятує світ, у кожному героєві, що вимовляє фразу:
«Мене звати Бонд. Джеймс Бонд».
Адже задовго до Бонда був він — Сідней Рейлі, король шпигунів, чоловік, який зумів обдурити всіх, окрім власної долі.
