Космос подвійного призначення

На початку квітня 2024 року Міністерство оборони США (DoD) оприлюднило свою нову «Стратегію комерційної космічної інтеграції» — документ, в якому офіційно погоджено курс на розширення інтеграції з комерційними космічними компаніями. Залучення ресурсу приватного сектора космічних послуг для вирішення питань національної безпеки останніми роками вельми цікавило Пентагон. Окремі прецеденти укладання військових контрактів на замовлення також траплялися. Проте відтепер, з появою нової доктрини, цей підхід повинен набути більшої прозорості та системності.

Ми спробували розібратись, які саме ніші аерокосмічного бізнесу сьогодні цікавлять американських військових найбільше, та які гарантії безпеки DoD пропонує комерційному сектору, адже запрошення приватного бізнесу до виконання військових завдань у космосі прогнозовано підвищує ризики на їхньому ще донедавна мирному полі гри. 

Узагальнення практики минулих років

Необхідність залучення приватного космічного сектора у сферу безпеки та оборони давно назріла. Минулоріч, коли квітнева стратегія DoD була ще на етапі розробки, американські військово-повітряні та космічні сили уже укладали контракти на отримання супутникових послуг від комерційних операторів. Зокрема, комерційні супутники зв’язку пропонувалося використовувати для розширення можливостей угруповань військових апаратів. Передбачалося, що цивільні телекомунікаційні супутники можуть стати в пригоді для ретрансляції широкосмугового зв’язку, таким чином підвищуючи стійкість і швидкість сигналу, що передається.

За планом, це матиме вигляд єдиної супутникової архітектури, куди входитимуть комерційні та мілітаристські супутники, причому не тільки американські, а й країн-союзниць США (переважно з блоку НАТО). Найчастіше про наміри створити подібну багаторівневу мережу говорили на брифінгах Розвідувального співтовариства (IC), Національного розвідувального управління (NRO), Національного агентства геопросторової розвідки (NGA). Неодноразово про це йшлося й у заявах командування Повітряних та Космічних сил США (USAF і USSF).

Усі ці структури в той чи інший спосіб уже працювали із замовленням комерційних космічних послуг: інколи залучаючи приватні компанії у процес передачі супутникових даних, подекуди орендуючи їхню космічну техніку, а іноді — купуючи у них уже готові послуги. Особливо добре ця практика була помітна серед компаній, що спеціалізуються на супутниковому спостереженні за земною поверхнею. 

Слід зауважити, що всі ці ініціативи були суто точковими та не містили достатньої системності й уніфікованого принципу дії у питаннях укладання контрактів, досліджень або страхового відшкодування. Такий підхід ніяк не міг заохотити комерційні компанії, що надають космічні послуги, бажати взяти участь в інтеграційному процесі. Незрозумілими лишалися навіть внутрішні бюджети NRO, NGA й інших оборонних відомств, які вони готові були виділяти на інтеграцію космічного бізнесу.

Минулого року більш-менш чіткі кроки на цьому напрямку були зроблені тільки з боку розвідників з NRO, коли відомство уклало п’ять контрактів з Airbus US, Albedo Space, Hydrosat, Muon Space і Turion Space (всі компанії спеціалізуються на постачанні електрооптичних супутникових зображень високої якості за замовленнями). Про рішення щодо укладання контрактів з цією п’ятіркою стало відомо на початку грудня, після оприлюднення інформації на відкритому брифінгу NRO. Компанії долучилися до Електрооптичного комерційного рівня (Electro-Optical Commercial Layer) — ініціативи, що надає американським розвідникам дані супутникового спостереження від найперспективніших гравців цього ринку. 

Зазначена п’ятірка космічних компаній стала не першою, в чиїх послугах було зацікавлене розвідувальне відомство. Практика співпраці з комерційними компаніями, які надають послуги електрооптичного супутникового моніторингу, триває щонайменше з 2022 року, коли в межах перших контрактів EOCL дані спостереження супутників від компаній Maxar, Planet Labs та BlackSky почало закуповувати NRO. Саме вони мали великий вплив на інформування керівництва України під час нападу рф у лютому 2022 року.

Деякі контракти від NRO були укладені в межах багатоетапної програми Strategic Commercial Enhancements, яка, крім електрооптичної розвідки, на різних етапах вивчала і можливості радіолокаційної розвідки, радіоперехоплення та контрзаходів, і можливості трансляції супутникового сигналу, які пропонує сучасний приватний космічний бізнес. 

Зі свого боку, Космічні сили США теж були зацікавлені у розширенні тактичної обізнаності за рахунок комерційних компаній. Космічні сили потребували цього для зміцнення своєї мережевої супутникової архітектури Proliferated Warfighter Space Architecture (PWSA), розробкою якої займається Агентство космічного розвитку (SDA).

Головною метою PWSA (яка є частиною загальної архітектури Transport Layer) має стати об’єднання всього потенціалу космічних можливостей США у єдиний, стійкий і зрозумілий тактичний командний рівень. Геопросторова обізнаність і широкосмуговий супутниковий зв’язок грають вирішальну роль у всіх конфліктах сучасності, тож USSF прагнуть очолити список відомств, які мають на озброєнні подібний ресурс.

Утім, задачі тактичного рівня, яких прагне досягти USSF за допомогою архітектури PWSA (переважно представлена угрупованням супутників на низькій навколоземній орбіті — LEO), мають дуже мало спільного з цілями стратегічної розвідки, які зазвичай переслідує NRO. У нещодавно опублікованому звіті «Створення стійкої переваги у третю космічну епоху», за авторства Тода Гарріса з Американського інституту підприємництва, йдеться про недостатній розвиток супутників на вищих орбітах. 

На думку автора, NRO вже зараз потрібно повертатися до розгортання великих військових супутників на геосинхронній орбіті (GEO) — практики, яку США успішно застосовували ще до недавнього LEO-буму. Великі супутники на геосинхронних орбітах можуть стати незамінним ресурсом у кризові часи, адже у стратегічних супротивників США вже сьогодні є засоби швидкого ураження великих супутникових угруповань на LEO (передусім це ядерні протисупутникові ракети прямого підйому). За небажаного сценарію різкої та одночасної втрати цих супутників саме поодинокі гіганти на GEO можуть забезпечити сталий зв’язок із будь-яким підрозділом на Землі.

Реанімувавши галузь великих супутників на GEO, на повну потужність вдасться використати і ресурс надважких ракет-носіїв — New Glenn від Blue Origin та Starship від SpaceX, адже у головних опонентів Вашингтону (маються на увазі КНР та рф) наразі немає стійкої можливості активно наростити присутність військових супутників на заданих орбітах. Гарріс справді має рацію, але потреба у різних рівнях супутникової підтримки передбачає розпорошення зусиль на цьому напрямку, а звідси — й збільшення бюджетного фінансування на реалізацію подібних програм. Наразі ніхто не в змозі дати гарантію, що військовим відомствам під силу таке бюджетне навантаження. 

До того ж слід розуміти, що більшість комерційних бізнес-моделей, за якими Міністерство оборони працює з аерокосмічним бізнесом на сьогодні, заточені передусім на традиційні підприємства оборонної промисловості. Такі моделі не мають необхідного механізму конкретної і прозорої оцінки нових можливостей, що пропонує сучасний космічний бізнес.

Це прогнозовано провокує ситуації, в яких замовник (у особі DoD) повною мірою не усвідомлює потенціал того, у що саме він вкладає гроші. Брак неупередженої аналітики призводить до того, що військовим стає все складніше залучати у процес співпраці нові інвестиції та учасників. Для цього вкрай необхідно організовувати нові дослідження і структури, які спеціалізуватимуться на їхньому проведенні, на кшталт внутрішнього структурного відділу Космічних сил США — Комерційного космічного офісу (COSMO), що вивчає комерційний космос.

Варто відзначити, що плани щодо дослідження комерційного потенціалу приватного космічного сектора не виникли нізвідки. Вперше пряма зацікавленість розвідників з NRO у таких типах аналізування проявилася ще влітку 2019 року, коли структура проводила низку досліджень серед комерційних постачальників супутникового зв’язку, намагаючись виявити поміж них найбільш перспективних гравців та сервіси. Відтак були укладені «контракти на навчання» з BlackSky Global і Planet, коли обидві фірми перебували ще у ранзі стартапів. 

Як видно з кроків, зроблених різноманітними військовими структурами DoD у минулому, відомство зацікавлене в підсиленні власного ресурсу комерційним ринком уже, щонайменше, останні п’ять років. Нова стратегія комерційної космічної інтеграції, оприлюднена цьогоріч, лише оголосила широкому загалу підприємців: «Ми нарешті готові до цього, і у нас є чим вас зацікавити!»

Якого функціоналу прагнуть військові? 

Розмірковуючи над активним залученням цивільного бізнесу у військову сферу, потрібно визначитися з найбільш актуальними напрямами космічних послуг, які військові мають намір отримати від бізнесу. Затверджена навесні стратегія комерційної космічної інтеграції відповідає на деякі запитання. 

Передусім документ виокремлює три загальні категорії функціонування космічних об’єктів за ступенем дозволу комерційних компаній:

• Область основних місій уряду — до цього сегмента входять типи місій з мінімальним залученням комерційного ринку. На цю категорію припадають системи радіоелектронної боротьби (EW), позиціонування, навігації і часу (PNT), ракетного попередження (MB), відстеження ядерних вибухів (NUDET), а також систем військового командування та управління (С2). На це поле уряд поки що не планує залучати приватний бізнес, і загалом такий підхід зрозумілий. Інформаційна безпека тут превалює над безпекою за фактом.
• Область гібридних місій — змішані можливості військових і цивільних супутників. Подібні зв’язки мають найліпше проявити себе в організації систем супутникового зв’язку (SATCOM), систем розвідки, спостереження та рекогностування (ISR), радіоелектронної протидії (EW) та в системах обізнаності у космічному просторі (SDA).
• Область комерційно орієнтованих місій — приватним компаніям пропонується ввірити майже повний контроль над усім спектром операцій з доступу до космосу, мобільності та логістики (SAML). Переважно йдеться про запуск корисного вантажу на орбіту, як ми кілька років поспіль бачимо у випадку зі SpaceX, що вже тривалий час виконує для військових контракти з доставки вантажів на орбіту. Одним із важливих напрямів у майбутньому вочевидь стануть і послуги Космічного обслуговування, збирання та виробництва (ISAM), що пропонуватимуть користувачу обслуговування та дозаправку супутників на орбіті тощо.

Нова стратегія чітко регламентує, що кількісно частка контрактів із комерційним космічним сектором на надання приладів або послуг зростатиме. Багато чого тут залежить від важливості послуг, які пропонують для виконання стратегічних цілей США. Неабияким плюсом для зацікавленості DoD буде оперативність, з якою компанія здатна надати послугу. У вересні ми вже бачили, як Firefly виконувала для USSF контракти зі швидкого виведення корисного вантажу на орбіту у термін не пізніше 24 годин в межах космічної місії Victus Nox.

З досвіду Firefly бачимо, що байдуже, які системи та послуги бажають отримати військові, передусім вони зважатимуть на якість та оперативність їх надання. Сучасна війна не чекає — доволі прозоре твердження, яке сьогодні розуміють і на найвищому рівні.

Якщо говорити за супутниковий зв’язок (SATCOM), то тут військові прямують до уніфікації стандартів, на яких працює супутникове телекомунікаційне обладнання. Ситуація, коли різні супутникові оператори зв’язку працюють за своїми, самостійно створеними протоколами даних, значно підвищує кількість часу, який доводиться витрачати на один цикл прийому-передачі сигналу. Але на тактичному рівні, коли від кожної секунди може залежати перехід ініціативи на полі бою, і, як наслідок, успіх усієї операції, краще не зволікати. 

Уніфікація та стандартизація вбачаються зараз найбільш ефективним рішенням, проте подібні дії містять ризик розголосу комерційної таємниці приватних супутникових компаній через зростаючу перспективу доступу багатьох конкурентів до єдиної системної мережі. Вочевидь, аби цього уникнути, необхідне додаткове законодавче регламентування та чітко налагоджений механізм кібербезпеки, який військові структури мають гарантувати комерційним гравцям.

Інша вагома ніша, яку прагнуть мати у своєму розпорядженні військові — послуги з космічного обслуговування та дозаправки супутників. Це далекоглядна ініціатива, яка, найімовірніше, буде реалізована вже на супутниках нової генерації. Однак підтримка компаній, що займаються впровадженням подібних технологій, здійснюється вже зараз.

В цілому ж уже зараз можна чітко побачити твердий підхід «оренда проти закупівлі», якому все частіше надають перевагу військові. Але в деяких областях, на кшталт будівництва вузькопрофільних військових супутників, це правило не працює. Минулоріч ми бачили контракт вартістю $1,55 млрд, укладений з Lockheed Martin та Northrop Grumman на виробництво 72 супутників для мережі Transport Layer (кожна компанія має виготовити 36 апаратів). Цього року підписаний і черговий контракт між USSF та Boeing на $439,6 млн на будівництво військового супутника зв’язку WGS-12 (попередні версії також виготовлені Boeing). 

Однак ці рішення залишаються превалюючими тільки для основних місій уряду, куди Пентагон не планує допускати приватних гравців. Що ж стосується саме ринку космічних послуг, тут підхід звичайної ренти виявляється для військових значно зручнішим і вигіднішим.

Заохочення та гарантії безпеки

Нова стратегія інтеграції комерційного космосу у структуру Міністерства оборони пропонує механізми з залучення приватних гравців до спільної справи із захисту національної безпеки. Проте у кожного підприємця з космічного сектора на цьому етапі має виникнути декілька важливих запитань. По-перше, це визначення фінансової спроможності нового підходу. Так, останнім часом ми постійно чуємо, що Пентагон заохочує приватний сектор до співпраці, втім, досі невідомо, скільки конкретно коштів на це можуть виділити, коли йтиметься про формування реальних бюджетів та контрактів.

Інтеграція комерційного космосу від DoD виокремлює чотири основні пріоритети для успішного впровадження комерційних космічних рішень у свої військові доктрини:

• Комерційні рішення, оренда супутників та замовлення послуг мають застосовуватися на всьому спектрі військових конфліктів (мова про всі регіони, де США можуть проводити військові кампанії).
• Інтеграція стратегії до виникнення кризи — тобто початок прямої військової конфронтації з одним (або одразу з декількома) стратегічними супротивниками США, коли активне впровадження нового підходу буде значно ускладнене обставинами воєнного часу.
• Скласти умови безпеки для постачальників комерційних космічних послуг та налагодити фінансові механізми відшкодування активів у разі їхньої втрати через військові дії. 
• Підтримувати розробку нових комерційних рішень.

Наразі слід також тверезо усвідомлювати певне провалля, яке існує між заявами та діями американських військових чиновників. У своєму бюджетному запиті на 2025 рік USSF не озвучило прохання щодо збільшення видатків на комерційне фінансування космічної діяльності. Запропонований закон про фінансування оборони на 2024 рік виділяє фінансування у розмірі всього $40 млн на операції комерційних компаній у сфері надання послуг розвідки (як комунікаційної, так і оптико-електронної). Можливо, подібні суми і можуть зацікавити молоді стартапи, але такі статки явно незадовільні для аерокосмічної галузі в цілому, особливо для компаній-важковаговиків.

Вироблено й кілька конкретних рекомендацій під час вивчення процесу співпраці військових з приватним бізнесом. За даними дослідження, опублікованими у звіті під назвою «Використання комерційних космічних послуг», задля досягнення прогресу на шляху залучення приватного бізнесу до військової справи USSF слід дотримуватися низки рекомендацій:

• Активно аналізувати можливості комерційного ринку космічних послуг та досліджувати перспективність нових технологій, які він пропонує, на ранніх етапах їхньої появи.
• Ускладнити можливість укладення контрактів, зробивши свої контрактні вимоги більш точковими та конкретними.
• Гнучкий підхід до надання компаніям усіх необхідних ресурсів, особливо якщо йдеться про перемовини стосовно контрактів на обслуговування. Таким чином можна значно прискорити їхній перебіг.
• Залучення обмежених інвестиційних стратегій на ранньому етапі розробки космічної послуги (етап прототипування тощо), коли інвестиційна корисність нової послуги ще залишається невизначеною. 
• Приваблювати компанії, які надають послуги з відносно низькими ринковими ризиками, або скласти механізм розподілення цих ризиків поміж якомога більшою кількістю зацікавлених сторін.

Слід також усвідомлювати фактори, які зменшують заохочення капіталу — значно вищі ризики, з якими стикається цивільна приватна компанія, коли починає займатися військовими справами. Космічний бізнес дуже ризикований сам по собі. Погодьтеся, доволі складно проєктувати, будувати, а потім запустити на орбіту і обслуговувати космічний апарат. А коли він бонусом до цього ще й ризикує стати мішенню — ставки разюче зростають. Тож прагнення підприємців NewSpace сформувати прозорі гарантії безпеки та законодавчий регламент щодо відшкодування збитків вбачаються доволі адекватним рішенням для захисту власних активів. 

Американське державне комерційне страхування вже має механізми для компенсації ризиків та можливих збитків. Утім, на даному етапі воно стосується тільки морських та авіаційних активів. Отже, аби заспокоїти космічних гравців, ще слід розробити правову основу, яка б покривала і космічну сферу. Багато з напрацювань на цьому полі можна в зародковому вигляді побачити в концепції від USSF під назвою «Комерційний космічний резерв розширення» (CASR), яка поки що перебуває на етапі розробки.

У таких обставинах складається ситуація, коли паперові стратегії усе ще активно випереджають реальні справи. І допоки підприємці не побачать справді робочі ініціативи, на втілення яких не бракуватиме бюджетних грошей, на цьому полі навряд чи відчуватиметься значний прогрес. Останні роки наочно продемонстрували світові, що у передкризовий період система прийняття важливих стратегічних рішень (хай то військова підтримка союзників на землі чи надважливі рішення для космосу) може даватися Америці вельми тяжко.

Однак, разом із офіційним затвердженням нової стратегії DoD, старт цьому процесу нарешті дали. Справа лишається за невеликим — дочекатися, поки система буде готова.