Кремлівське визнання «Л/ДНР» – найкращий тимчасовий сценарій для України

Отже, Владімір Путін визнав "Л/ДНР" і зробив величезний подарунок Україні. Путін зняв Україну з гачка Мінських угод, фактично, відкинувши спроби впхнути свої ракові пухлини в її тіло та керувати нами через них.

Путін лише формалізував те, що давно існувало за фактом. Наразі Путін відмовився від України повністю і вчорашня промова, її шалена риторика, все це – лише прощання кривдника зі своєю жертвою, яку він не може стримати.

Всі ці метання слиною лише констатація факту того, що Україна для Путіна тепер – «повія імперіалізму, що зрадила його, а не рідна кровушка». Це прощання! Прощання того, хто не може собі дозволити попрощатися інакше, але й неспроможний утримати.

Що це змінює нам? – А нічого! Ми вже давно зрозуміли, ким для нас є Росія. І те, що тепер озвучено у слух, нічого не змінює насправді.

Чому Путін зробив подарунок? Чому відпустив не люблячи? Адже найменше Путін схильний робити нам подарунки. Просто він не мав вибору. Просто це був єдиний шлях зберегти обличчя диктатора, який не має права показати слабкість усередині країни.

Що сталося? – Путін підняв ставки. Путін висунув ультиматум Заходу і... Путін програв. Захід виявився не старим і в'ялим, як розраховував Путін. Захід, а передусім Вашинґтон і Лондон, відповіли зі всієї наявною у них зброї. Підняв ставки, перекинув стіл і показав Путіну, що у цю гру можна грати удвох. І тут виявилося, що король – голий.

Захід послав Путіна, буквально. Інформаційна стратегія Заходу, яку, на жаль, так і не зрозуміли багато наших діячів, виявилася дуже ефективною. Тепер на Путіні назавжди тавро агресора. Навіть пухка Європа наново об'єднана.

Довгостроковий тренд на ізоляцію запущено. І замість світового лідера і переділу світу залишається лише повзти на колінах до комуністичного Китаю та пропонувати себе як сировинний придаток. Але визнати це всередині РФ Путін права не має. Тут він має показати силу.

Він не має права дати зрозуміти, що злякався санкцій. І Захід залишає йому задні двері. Для виходу. І Путін на колінах коряво сліпив ескалацію останніх днів. Туди-сюди возив кілька тисяч людей у ​​рамках масової евакуації, підривав сараї, записував дешеві відео...

Але ми то розуміємо, що маємо справу просто зі зляканим диктатором, який навіть на засіданні Ради безпеки, на якій він має прийняти "сильне" рішення, – сидить на безпечній відстані від підлеглих, в яких теж від страху тремтять коліна. Образ сильного диктатора, оточеного лише прислужниками, по факту презентований усій країні.

Чи може у такій ситуації Путін розпочати третю світову? З якого дива? Чи може піти далі на Маріуполь з приводу того, що українська армія все ще стріляє?

Путін може все, бо в його голові тá ще каша, і теоретично міг би визнати "Л/ДНР" в інших межах, аби залишити проміжок для майбутнього тиску. Але це не означає, що туди ринеться саме армія РФ. Він воює гібридно.

А риторика? Ну, а що ще він міг говорити, виявляючи силу глибинному народу? Відтак на позір – обмежене рішення, за яким природно підуть обмежені санкції; адже Захід теж все розуміє...

Поки що це виглядає як найкращий сценарій для України, який забезпечили наші військовослужбовці та наші союзники. І ті, і інші показали ціну, яку належить заплатити Путіну. А він, погодьмося, виявився неплатоспроможним.