Кульгаве правосуддя. Як в Україні розслідують військові злочини
Аналіз вчинених у 2022 році військових злочинів, стану їх досудового розслідування та судового розгляду.
У 2019 році, тодішнім законодавцям чи, точніше, новообраному Президенту України вкотре здалося, що країні, яка на той час вже 5 років перебувала у збройному конфлікті і навіть втратила частину власної території в результаті окупації зовнішнім ворогом, військова прокуратура ні до чого.
А тому військові прокуратури знову, і теж без пояснення причин, були ліквідовані.
Однак, питання щодо необхідності існування органів військової прокуратури вже актуалізувалось після повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року.
І навіть переважаючою кількістю народних депутатів був проголосований відповідний закон, але, Глава держави наклав на нього вето, обґрунтування якого взагалі не витримує будь-якої критики.
© Володимир Бойко
Олексій Васильович Баганець – один з найвідоміших юристів-криміналістів України – проаналізував ситуацію, що склалась з розслідуванням злочинів проти встановленого порядку військової служби, вчинених у 2022 році.
Публікація містить наступні розділи:
- Військові злочини: загальне поняття, види та проблеми
- Стан досудового розслідування військових злочинів: недоліки і їх причини
- Стан судового розгляду військових кримінальних правопорушень
- Висновки та практичні рекомендації щодо покращення стану боротьби з військовою злочинністю.
Військові злочини: загальне поняття, види та проблеми
У часи, коли Україна переживає найважчий період свого існування з початку незалежності, армія нашої країни стала однією з найважливіших складових державності та національної безпеки.
Збройні Сили України з 1991 року зазнали найбільше перетворень серед усіх силових органів. За три з лишнім десятки років вони пройшли шлях від занепаду і масового скорочення до вимушеного і екстреного відродження в умовах проведення так званої Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил, а потім і повномасштабної агресії з боку східного агресора. І сьогодні це найважливіший державний орган і структура, яка забезпечує майбутнє нашої країни.
Пригадаємо трішки історії. Після розвалу Радянського Союзу на території України опинилася четверта за розміром армія в світі, плюс колосальні запаси військової техніки й боєприпасів. Під контролем молодої незалежної держави перебували майже 180 міжконтинентальних ракет з ядерними боєголовками. Уявіть собі, що на той час численність військовослужбовців України становила майже 800 тисяч осіб, а загальний штат Збройних Сил був на рівні майже 1 млн осіб, що дорівнювало арміям США, Китаю, Росії, Північної Кореї та Індії у 2021 році. Не можна применшувати й потенціал нашого оборонного виробництва, бо Україна успішно виробляла бойові ракети, снаряди, танки, військові кораблі та інший військовий арсенал.
Але поступово військова могутність молодої держави втрачала свої розміри, військове виробництво скорочувалось, а як наслідок – і запаси зброї та боєприпасів, кількість військової техніки зменшувалась, бо практично вона майже за безцінь розпродувалась, а сама професія військовослужбовця занепадала. У результаті, до кінця 2013 року в Україні вже налічувалося всього 120 тисяч військовослужбовців, у сфері безпеки та оборони процвітала корупція і в підсумку фактично була проведена очевидна кампанія по демілітаризації нашої країни.
Так, за орієнтовними оцінками експертів, за 2005-2014 роки було продано 832 танки, 202 військові літаки та 232 гелікоптери, а також близько 28,5 тисяч одиниць ракетно-артилерійського озброєння. Далі були роки недофінансування та навмисних підпалів і підривів складів боєприпасів (сьогодні це вже не викликає сумнівів). Україну фактично залишили «оголеною» та абсолютно не готовою навіть до мінімального збройного опору. Як наслідок таких «реформ» – спочатку анексія Криму та захоплення частини нашої території на Сході України в 2014 році, а потім і початок повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року.
Паралельно всім цим процесам занепадала й протидія військовим злочинам.
Якщо ще до 2012 року це питання було на контролі у військової прокуратури, формувались навіть спеціальні програми розвитку Збройних Сил, то чомусь напередодні 2014 року, коли почалась АТО і контроль за станом правопорядку в армії та секторі оборони став нагально потрібний заради посилення обороноздатності, спеціальні органи по боротьбі із злочинами проти встановленого порядку несення військової служби вже не існували. Чи це все просто збіг, чи це було кимось навмисно зрежисовано, мені невідомо.
Що ж сталося з військовою юстицією в Україні з роками та чому це безпосередньо пов’язано зі станом правопорядку у військах?
Спробуємо розібратись.
З самого свого початку редакція Закону України «Про прокуратуру» від 29 листопада 1993 року включала до системи органів прокуратури і військових прокурорів. Їхня юрисдикція розрізнялась фактично лише за суб’єктом вчинення діянь. Але без пояснення причин в 2012 році, за часів правління В. Януковича, військові прокуратури були ліквідовані, натомість було виокремлено лише напрямок роботи органів загальної прокуратури у військовій та оборонній сфері. І лише у 2014 році, після початку збройного конфлікту на сході України, питання діяльності військових прокуратур було повернуто до порядку денного. Було запроваджено навіть нову структуру органів прокуратури, яка передбачала вже віднесення до їхньої юрисдикції і розслідування злочинів, пов’язаних з порушення законів та звичаїв війни.
Проте, пізніше, у 2019 році, тодішнім законодавцям чи, точніше, новообраному Президенту України вкотре здалося, що країні, яка на той час вже 5 років перебувала у збройному конфлікті і навіть втратила частину власної території в результаті окупації зовнішнім ворогом, військова прокуратура ні до чого. А тому військові прокуратури знову, і теж без пояснення причин, були ліквідовані. Однак, питання щодо необхідності існування органів військової прокуратури вже актуалізувалось після повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року. І навіть переважаючою кількістю народних депутатів був проголосований відповідний закон, але, Глава держави наклав на нього вето, обґрунтування якого взагалі не витримує будь-якої критики.
У свою чергу, в Україні теж довгий час існували і військові суди. Так, Законом України «Про судоустрій» в 2002 році вони були віднесені до загальних судів, а сфера їх компетенції була визначена як здійснення правосуддя в Збройних Силах України та інших військових формуваннях. У той період система військових судів складалася з трьох рівнів: військових судів гарнізонів на місцевому рівні, що діяли як суди першої інстанції; військових апеляційних судів регіонів та апеляційного суду Військово-Морських Сил України, що діяли як суди апеляційної інстанції; Військова судова колегія, що діяла в складі Верховного Суду України як суд касаційної інстанції у справах військової юрисдикції. Але, в 2010 році вони теж були ліквідовані відповідно до нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Основними причинами ліквідації військових судів називались: невеликий обсяг їх роботи, пов’язаний із малою кількістю військових злочинів, які вчинялися у той період; великий обсяг фінансування цих судів, що, начебто, було обтяжливим для держави, яка знаходилася в стані економічної кризи; загальний курс на демілітаризацію, який проводився на той час в Україні. Однак, із загостренням військово-політичної ситуації у державі у 2014 році на порядку денному знову з’явилося питання про відновлення інститутів військової юстиції, у тому числі й військових судів, проте дотепер цього так і не було зроблено.
Фактично, ліквідація військової юстиції, яка діяла від початку створення нашої держави, обґрунтовувалася офіційно відсутністю достатньої кількості військових злочинів на той час, а відповідно і невеликим навантаженням на цю систему. Проте, чи було це достатньою причиною для ліквідації військових прокуратур і військових суддів, чи можливо, навпаки, підтверджувало факт ефективності таких органів і здійснення завдяки ним контролю за ситуацією у військових формуваннях, тодішні законодавці цього суспільству не пояснили.
До яких же наслідків призвели такі «реформи» об’єктивно ніхто визначити не бажає, але те, що сьогодні це суттєво негативно відобразилося на стані правопорядку в ЗСУ і інших військових формуваннях, а що найгірше – на стані боєздатності нашої армії, це достовірно доведений факт. Тому, і не дивно, що протягом 2022-2023 років військові злочини – це вже не поодинокі випадки, а їх маса, що спровокувало цілу низку проблем, про які варто вже не просто говорити, а «бити на сполох».
Трішки відходячи від історії і звертаючись до нинішнього законодавства, варто зазначити, що, на відміну від спорідненого виду злочинів воєнних, поняття військових злочинів чітко прописане в КК України, хоч і започатковане в період довоєнних реалій, тобто, ще в далекому 2001 році. Так, військовими злочинами визнаються кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.
У теорії поняття абсолютно вірне, проте, на практиці трапляються й проблемні випадки. Зокрема, виходячи з даного визначення поняття військового злочину, суб’єкти злочину, що не мають статусу військового службовця та не несуть військову службу, тобто є цивільними, не можуть бути визнані винними у вчиненні військового злочину (за винятком співучасті). Але реальність така, що в останні роки на етапах реформування Збройних Сил України та інших військових формувань для значної кількості посад, що раніше займали лише військовослужбовці, стало можливим замінити їх цивільними особами, які, наразі, згідно з чинним законодавством, не можуть бути суб’єктами військових злочинів.
Більше того, непоодинокими є випадки, коли діяльність службових осіб, які є цивільними особами і займають посади у військових формуваннях, є вирішальною для бойової готовності військових формувань та їх здатності виконувати покладені на них конституційні функції. Проте, такі особи також не несуть належної кримінальної відповідальності, хоча фактично вчиняють, у тому числі, тяжкі та особливо тяжкі військові злочини.
Тому, термін «військовий злочин» законодавцям варто актуалізувати під реалії сьогодення, забезпечивши його застосування і до осіб, які не мають такого статусу, проте безпосередньо впливають на дотримання військового правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях.
Більше того, нинішня концепція кримінально-правового регулювання цього інституту ґрунтується на наукових здобутках минулого століття без належного урахування сучасних вітчизняних реалій і закордонного досвіду. Наприклад, у більшості країн світу військове кримінальне право є взагалі самостійною галуззю законодавства. Так, у країнах англо-американської (США, Великобританія, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші) та романо-германської (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Голландія, Австрія, Швейцарія та інші) правових систем, питання, які стосуються військових злочинів, не врегульовані кримінальними кодексами, а є окремою галуззю права.
Наприклад, у найсильнішій армії світу, у США, протидія правопорушенням з боку військовослужбовців в їх Збройних Силах забезпечується дуже складною сукупністю норм військового законодавства. Основним правовим джерелом у них є Єдиний кодекс військової юстиції. І що цікаво, у даному кодексі немає прямого визначення військового злочину, проте, вказано найголовніше – поняття суб’єкта військового злочину: «Особа, що вчинила злочин, визначений в розділі Х цього Кодексу, або та особа, що сприяє, підбурює, радить, віддає команду, забезпечує його вчинення; або особа, що сприяє виконанню діяння, якщо воно головним чином здійснено нею».
Таким чином, будь-яка особа в США, яка може мати навіть мінімальний вплив на військові органи, підпадатиме під визначення суб’єкта військового злочину! У той же час, військові злочини в Україні наразі є достатньо складною категорією для розслідування у зв’язку з тим, що більшість норм Кримінального Кодексу мають бланкетний характер, тобто, для того, щоб зрозуміти, чи є склад такого правопорушення, необхідно знати багато нормативно-правових актів, у яких надається пояснення тих чи інших понять. Перш за все, це Закони України: «Про військовий обов’язок та військову службу», «Про основи національного спротиву» тощо. Таким чином, розслідування цієї категорії злочинів теж потребує спеціальних знань, а інколи і вмінь, які можуть мати виключно підготовлені військовослужбовці. У зв’язку з цим, знову постає проблема з розкриттям та доказуванням таких злочинів, особливо зараз під час війни, яка набирає свою вагу з кожним роком в загальній картині злочинності в нашій державі. Справитися з такими викликами можуть лише фахові військові прокурори та військові слідчі, які наразі ліквідовані в Україні та як вузькоспрямовані фахівці, фактично, знецінені.
Далі поговоримо конкретніше про види військових злочинів. Систему військових злочинів, їх видів та відповідальності за їх вчинення складають 34 статті (ст. 401 – 435) КК України. Умовно їх можна поділити на декілька груп:
1) Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності: непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст. 403), опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405), порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406 КК України).
2) Злочини проти порядку проходження військової служби: самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407), дезертирство (ст. 408), ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409 КК України).
3) Злочини проти порядку збереження та користування військовим майном: викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410), умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411), необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), втрата військового майна (ст. 413 КК України).
4) Злочини проти порядку експлуатації військової техніки: порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 414), порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415), порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416), порушення правил кораблеводіння (ст. 417 КК України).
5) Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб: порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418), порушення правил несення прикордонної служби (ст. 419), порушення правил несення бойового чергування (ст. 420), порушення статутних правил внутрішньої служби (ст. 421 КК України).
6) Злочини у сфері охорони державної таємниці: розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 КК України).
7) Військові службові злочини: недбале ставлення до військової служби (ст. 425), бездіяльність військової влади (ст. 426 КК України).
8) Злочини проти порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій: здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427), залишення гинучого військового корабля (ст. 428), самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю (ст. 429), добровільна здача в полон (ст. 430), злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431), мародерство (ст. 432 КК України).
9) Злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями та договорами: насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433), погане поводження з військовополоненими (ст. 434), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними (ст. 435 КК України).
Усі ці кваліфікації названих злочинів також дуже застарілі й не переглядалися уже багато років на відповідність реаліям сьогодення. Враховуючи той факт, що Україна уже 9 років знаходиться фактично в умовах збройного конфлікту, військовим злочинам варто було значно раніше приділити належну увагу, переглянувши докорінно усю систему військової юстиції в цілому, а не ліквідовувати військові прокуратури й військові суди.
Переходячи безпосередньо до аналізу стану правопорядку у військовій сфері, варто зауважити, що військові злочини не можна ігнорувати. Їх масове вчинення – це, перш за все, підрив авторитету нашої армії, деморалізація особового складу, послаблення захисту держави та фактично надання допомоги ворогу. Тому, тематика боротьби зі військовою злочинністю варта нашої уваги як одна із складових досягання перемоги України в цій кровопролитній війні.
Далі буде.
Джерело: Naspravdi Today
