Куртки, Резніков і «руки Кремля»
Чи є можливість, аби контракти вигравали не гандболісти-племінники "слуг народу"? Певно, що є, але вони поза увагою міністерств.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Так прийнято, що незручні питання до влади про гроші прийнято записувати або в "кремлівські темники", або у «козлы, которые мешают правильным пацанам жить и нормально зарабатывать». Попередників нинішньої влади така впертість перемолола на фарш.
Саме брехня і намагання пулом дешевої блогерні забалакати всі чутливі питання – стали тим фактором, який змусив український народ у 2019 шукати якусь третю силу. І він її, на жаль, знайшов в особі пилипа з конопель – "Слуги народу".
Однак нинішня партія влада дуже хутко всотала поведінкові моделі попередників. І тепер у всьому винуваті знову журналісти та "антикорупціонери".
Хоча і ті, і інші могли би стати партнерами по багатьох питань без парі, сварок і бруду анонімних Telegram-каналів. А тепер про намагання забалакати курточки і чергові серії скандалів в Олексія Резнікова.
За інших умов мені було би байдуже на приватне життя Резнікова, Шарапова і низки чуваків та чувіх. Вони взялися налагоджувати логістику в МО у часи найбільш кровопролитної війни в Європі з часів Другої світової – і слова сумніву в їхніх діях ім не скажи.
Але зараз не байдуже, бо тебе лякають не так бл@дські шахеди за вікнами, як нові Мальдіви депутатів з комітету оборони – є нюанси. І знаєте, що я скажу?
Мені було надзвичайно цікаво почитати відмазки деяких лідерів думок – колись навіть непоганих публіцистів, які почали компанію з відбілення Резнікова. Бо якщо не він, то там буде ще більший бардак.
Ми за якісні зміни чи за консервацію бардака? – Дуже раджу їх працедавцям більш ювелірно прописувати меседжі і вимикати режим козла, бо так можна спалити чимало потенційних кандидатів в окремі партійні списки.
Перше: чи існує у нас у природі хоч мінімальна можливість аби симпатичний контракт МО не вигравав племінник депутата депутата зі "Слуг Народу" з профільного оборонного комітету і чому люди державного зрадника Богуслаєва мали змогу освоїти цей контракт уже після публікації записів про продаж двигунів для "алігаторів". Та радощів із приводу бомбардування Запоріжжя "Іскандерами"?
Друге: якщо умовний Ткач чи Ніколов десь помилились – я чекаю якісних контаргументів з поясненнями, а не «я вам не лох» і «я – прєзідєнт, Міша». «А шо таке, якщо президент мене звільнить, то моя жінка буде рада».
Третє: ми розбирали ці кляті курточки із Тетяною Ніколаєнко та Наталкою Соколенко під різними ракурсами й у мене лишилось стійке враження, що в основі всього – конфлікт інтересів. Є родич партійця провладної партії, члена комітету по нацбезпеці , обороні та розвідці, він хутко з нуля створює фірму під МО і отримує контракт із гарним прибутком.
Власне, стартап просто бомбезний, тож у мене є головне питання:
- Чи була можливість МО купувати куртки напряму у турецьких виробників?
- Які саме умови племінника депутата переважили всі інші?
Я рада за тих людей, які завдяки нинішній війні стали мультимільйонерами і впевнені у дні завтрашньому. Однак, я рада, що у більшості учасників максимально тупі діти і бездарні внуки, а тому капітали будуть злиті в помийну яму.
Це не історія Артемія та Ніколи Терещенків – талановитих бізнесменів, які завдяки ефективним схемам логістики Кримської війни, примножили своє багатство, а потім наступні покоління покращували позиції й статус роду. Крісло зі шкіри буйвола, односолодове у стакані й дорога кубинська сигара можуть деформувати сприйняття нинішньої реальності; особливо, якщо ти у шоколаді.
Однак, щойно буде знято воєнний стан, питання «Хто як готувався до війни?», «Хто розмінував Чонгар?» і «Хто стільки умикнув на війні?», – стосуватимуться кожного. Тому тактика обізвати всіх ІПСО і руками Кремля заздалегідь програшна.
Треба відчувати пульс своєї країни. Треба розуміти, що кількасот тисяч людей лежатимуть в могилах – і це наша плата за колоніальне визволення.
У них лишаться мільйони родичів, які шукатимуть відповідь: «Чому саме я?», «Чому моя рідна людина загинула?», «Чи можна було якось відвернути все це?», «Як житимуть наші діти?». У повітрі літають іскри невдоволення, запиту на справедливість і очікування змін.
Не помічати цього не може або самогубець, або цинічне дурко на гонорарі. І можу з впевненістю сказати, депутатство мало кому світить – не ті типажі.