Літописці. Хрінові

Продовжували жити-поживати та добра пригрібати нелохи Єрмак із Зеленським.

Не швидко казка виказується, але якось, уважно, майже на грані фолу  спостерігаючи за традиційно жвавою Мендель у сповнених смутку, похмурих, просякнутих густим, незнищимим смородом чорного шоколаду Рошен коридорах ОПУ, вирішили вітчими нації переписати історію.

Цар звично бовтався у теплій ванні, вигріваючи творчі потенції. Єрмак у позі роденівського «Мислителя біля ванни» подумки тасував кадри. Зрідка підливав теплої води до царської купелі.

І все було б нічого, не тасувався лише один Аваков, та зажурилися недобрі молодці славою сусіднього царя-батюшки, котрий Другу світову війну виграв самотужки, прихопивши гітлерівський картуз на вічну пам'ять, Крим оголосив російським з моменту дефрагментації Пангеї, печенігів з половцями на олів'є покришив, себе на ухналь обнулив. Будь-якого бацьку-мугабу й з меншими амбіціями завидки б поїли, а тут – найвеличніший лідер сучасності з підупалим на півшостого рейтингом! Ясен пень, щось треба робити.

«Вау! – вигукнув нарешті десь вже чуте Єрмак, злякавши царя. Той саме  задивився на прес-аташе і, самоізольований від сім'ї, відганяв непрошені мислі, які випадали з державницького контексту. В непрошених про грані фолу вже хвилин зо двадцять просто не йшлося. – Еврика!».

«Шо, по шаурму мотнуться?», – мляво поцікавився цар з фрустрації.

«Зачекає твоя шаурма!, ‒ огризнувся автор найоб'єктивнішого резюме на царя. – Бачу вихід із соціально-економічної кризи!»

«То не вихід, то – Мендель, ‒ меланхолійно зауважив цар, важко, по-лавровськи поводячи боками і фокусуючи погляд на теж непристойно збудженому соратникові. – Кризою, наскільки мені відомо, у нас займається Шмигаль, не лізь до чужої Почаївської лаври, Андрюхо».

«Що, без мене ніяк? – звично матеріалізувався за царевим плечем Богдан. ‒  Лікті кусаєте?»

Цар рефлекторно купився на провокацію інтригана, потягся до Єрмакового ліктьового суглобу. Той бачив царя у гніві – на що вже увесь із себе понтовий слуга Тищенко після височайшого розносу і той глуздом потьмарився: на повному серйозі у мери балотується. Кричить: «Іду на ти!» Кличкові. Святослав велюровий, прости господи.

Тож глава ОП'и обачливо відсунувся від контактного з Першою Леді царя на рекомендовану Степановим соціально безпечну дистанцію, про всяк випадок вимірявши відстань рулеткою, помовчав.

Невдовзі зловив себе на зрадницькій думці щодо можливості свого промаху з резюме – по всьому, у нашого царя іскандери таки не рівня сусідським. Але… Мав рацію кореш Козак, коли казав, що блазнів в антракті не міняють.  

Пауза затягувалася, цар міг знову підпасти під еротичні фантазії, тому Єрмак вирішив форсувати стрімку ходу країни до невідомості:

«Впишемо свій рядок у «Повість времєнних літ»! Сходимо, Вово, аб, так би мовити, ово», ‒ ні з того, ні з сього віршами заговорив начальник офісних принтерів і подрібнювачів паперу.

«Диктуй. У мене почерк кращий», ‒ наказав Єрмакові цар, незграбно приховуючи не лише незнання латини, а й повну відсутність історичних знань про країну, на яку сів всупереч здоровому глузду.

Під ображеним позирком професіоналки Мендель, в якому раптом підступно зблиснуло презирство, Зеленський залишив купіль. До ванни тієї ж миті нахабно шубовснув Богдан у шкарпетках, мовляв, а нічого ви мені не зробите – плівки в надійному місці!

Цар зробив вигляд, що не помітив ескапади своєї відрізаної правиці, сів за бюро з кращих порід карпатського бука, яке пам'ятало ще компартійні звички  Леоніда Макаровича, підсунув каламаря, який пам'ятав бузину Віктора Андрійовича, направив страусяче перо, яке пам'ятало турботу Віктора Федоровича, і вже хотів було зламати його у кращих традиціях попередників, як до покоїв, не постукавши, без попередньої есемески увірвався схарапуджений Арахамія:

«Царі! І другий реферат Шмигалю провалили!», – розпачливо куйовдячи бороду, повідомив фракційний Чабан про останні події у ввіреній йому кошарі, маючи на увазі насамперед подачу води до окупованого Криму і декольте на корабельній сосні (Ірині Аллахвердієвій – авт.).

Готовий до літописання і «дєлать больно засранцям» Зеленський заспокоїв головного однопартійця:

«Не кіпішуй, Ара. Імпотент… тьху, імунітет Шмигалю лише заважатиме, нехай екскремент… тьху, периментують, одним словом. Постій тут, мо' шось добавиш. До вітчизняної історії».

Заінтригований Давид Арахамія сів на край ванни і заразом – на манірно відставлену руку давидового Марата, котрого вбила Шарлотта Конде.

Та Богдан у звичному просторі царських покоїв почувався як дома, спав, солодко цмокав губами, ніби на весіллі Довбенка в Сан-Тропе, йому гарно снився козел із зоопарку, на легковагового побратима на своїй руці екс не звернув уваги…

Тут казочку ставимо на паузу, а хто слухав – той вже практично порохобот, за влучним виразом царя – «жертва наступних місцевих виборів».