Людей боятися – на Кобищани не потикатися

З твердою упевненістю у справедливості аксіоми щодо обов'язкової наявності кусючої опозиції у пристойному суспільстві намагаємося причепитися хоч би до чогось у візиті т.з. президента до нашого благословенного у віках, вславленого в прозі й поезії краю.

І… не знаходимо причіпки. Ображає, знаєте.

У людей то напівпритомна бабця верлібром візитеру-блазневі оду виспіває, то корабельну щоглу висунуть у керманички корабелів (що й логічно, трясця йому в пупа), то надто цікавій дівчині «корпусні шафи» з охорони найвеличнішого ребра переламають. Все ж якась розвага. Не слухати ж остогидле бла-бла про кінці. Епох, воєн і здорового глузду.

Кобищанцям же явили упослідженого чоловічка, настраханого ще задовго до приземлення на злітно-посадковій смузі вздовж і впоперек відреставрованого, практично центрального східноєвропейського авіахабу. Оцей його переляк (цит.: «Було відчуття, що це наша остання поїздка у житті»), як перше враження від нинішніх відвідин місцини зародження нації, і став лейтмотивом усього перебування Зе на Полтавщині. З робочим, так би мовити, візитом.

Це ж як треба боятися людей, щоб зігнати на периметр прибудинкової ОДА ділянки чи не увесь особовий склад силових структур Лівобережжя?! Щоб наповнити прилеглі двори баканівськими нишпорками, які пропікали перехожих скануючими поглядами не лише на предмет партбілета «Європейської Солідарності», а й пороху на штиблетах?!

Авторові довелося двічі проїхати тролейбусом повз запаковану «чорнобильську зону» зі спітнілими чорними чоловічками вздовж стрічки. Ні, не спеціально, нам Його лик ні гріє, ні холодить, не треба нас дурить – ми трактор бачили. Були проїздом мимо служивого шабашу у справах, але коментарів наслухалися вдосталь: «було-було, а такого сцикуна…», «як би їх отам усіх сфоткати, щоб знать, за кого голосувати не треба!», «а де рояль?».

Решта епітетів на адресу візитера були настільки далекими від нормативної лексики, що з великою ймовірністю можна прогнозувати місцевим служивим кандидатам точно не 73 відсотки прихильності. Розвидняється.

І чого було КоЗе водити?  Ні вражень, ні сліду.