Медійний лайномет Андрій Карпов відпрацьовує липецьку зарплатню
Секретар Полтавської міської ради доволі часто маніпулює фактами. Все це він робить із єдиною метою: задовольнити свого партайґеноссе.
Будьмо відвертими та чесними: будь-які спекуляції на тому, що якісь дії українського політичного керівництва могли відвернути війну – ідіотія. Причому, доволі хвороблива, адже шириться суспільством
Погляньмо на знімок з екрана ниже. Тут лише одна з ілюстрацій такого думання, якого буває аж забагато:
РФ розпочала війну щé проти України, яка була досить їм приємна. Тобто, країни з позаблоковим статусом, із регіональним статусом російської мови у багатьох містах, країни у якій лояльність до патріотичних цінностей на лютий 2014 року ще не була остаточно вкоріненою.
Добре бути мудрим ретроспективно, так, пане Карпов?! Postfactum розповідати щось на кшталт подібного: «От обрали б Чорновола, або не обирали б Януковича свого часу і все було б заєбісь. Увійшли б у НАТО ще у 1992 році й було б тіп-топ».
Тільки завжди були величезні органічні фактори сильніші за бажання людей і політиків. Скажімо, ресурсна федерація московії, наприклад.
Мінські угоди були вимушені ззовні. Не тому, що вони дійсно були благом; відмова від них теж виявилася вимушеною зовнішнім тиском.
Люди, які думають, що можуть робити політичний капітал із мавпування знань геополітики: ви, або хрестик зніміть, або труси надягніть, бо третього не дано. Бо зараз немає ні Зеленського, ні Порошенка як абсолюту, наш абсолют – це Україна!
24.II. нам подарувало шанс і право визначити собі іншу реальність; про вбитих і знищені міста, безумовно, всі знають. Утім думати що життя "до" колись повернеться означатиме знову закутатись в ілюзію.
Порівнювати "до" і "після" немає сенсу: 24.II. стало універсальною точкою відліку. Воно стало своєрідною точкою 0, тож усе що було "до" – не рахується толком.
Хороше життя яке багатьом із нас здавалося дійсно хорошим ніколи не існувало і до 24.II. Ми жили у сильному незримому самообмеженні, яке базувалось на тому аби не думати про майбутнє аж надто далеко, аби не напоротись на фактор стресу – існування для нас свідомо сильнішої однозначно ворожої РФ.
