Миргородці вимагають від влади встановити бюст М. Лемику, якого тут в 1941 році стратили гестапівці

Громадськість Миргороду вже не перший рік намагається встановити бюст Миколи Лемика у своєму мальовничому місті.

Вже є 115 сантиметровий бюст Лемика вилитий із бронзи. Його виготовили ще понад 20 років тому, і він тепер зберігається у рідних місцевого жителя Сергія Калашника.

Він і звернувся до журналістів Останнього Бастіону, сподіваючись сколихнути місцеве тихе болото, — колись сторожовий пункт східної околиці Київської Русі, у якому вже багато років не відбувається чогось значного.

Хоча місту є що згадати. Так, ще у 16-му сторіччі Миргород був центром реєстрового козацтва. Реєстровці брали участь у повстаннях проти польської шляхти: 1637 року під приводом Павлюка, 1638-го — на чолі з гетьманом Яковом Острянином.

За часів Визвольної війни проти шляхти 1648—1654 років Миргород знову став полковим містом.

А в 40-их роках минулого сторіччя саме тут обірвалося життя Миколи Лемика — того самого боївкаря ОУН, який здійснив гучний атентат у 1933 році — знищивши одного з головних сталінських чекістів у Польщі.

Як відомо, це було помстою за Голодомор вчинений совєтською владою на Великій Україні. Отже, не дарма про Лемика нині знімають художні фільми...

Лемик, нагадаємо, був керівником похідної групи ОУН, він опинився в Миргороді, бо йшов на Схід України з метою допомогти землякам з Великої України боротися за свободу та самостійність. І його, німецькі спецслужби, тут заарештували й розстріляли.

Це відбулося ще в жовтні 1941 року.

Збереглися спогади про сімейні обставини від дружини Лемика пані Люби, про їх розмови, які передували тому походу.

Вона свідчить, що Микола міг залишитися в Галичині і не наражатися на смертельну небезпеку, пов’язану з цим походом, проте йшов у Велику Україну з нестримним бажанням і піднесенням: Я теж, виконуючи завдання ОУН, пішла слідом за ним. Його не хотіли посилати, тому що він сидів, а то була досить голосна справа. І мене він питав: "Слухай, ти мене можеш не пустити?! Ти могла б мене не пустити?!"Звичайно, я б не могла. Ми були однолітці, ми виховувалися одночасно. Він тоді сів, коли і я працювала в організації. І він каже тоді: "Я ж за ту Україну відсидів стільки! Ти й справді не змогла б мене не пустити". Я й кажу: "Ні"

Микола мав призначення до Харкова, посилав зв’язкового, щоб дружина долучилася до нього, та коли вона прийшла в Полтаву, його вже не було серед живих.

Сергій Калашник згадує, що питанням увіковічення пам'яті Лемика займався його нині покійний рідний дядько — Кирило. Саме уродженець Миргорода Кирило Калашник, який стояв на зорі заснування Народного Руху України, у 80 роках минулого сторіччя він жив на Львівщині і був одним з ініціаторів вшанування пам'яті видатного українця.

“Дядько Кирило був небайдужою людиною, іноді навіть на шкоду сімейним інтересам. Не зважав ні на кошти, ні на що, їздив добивався встановлення бюста Лемика. І, здається, це був далекий 2000 рік”, — пригадує Сергій Калашник.

Тоді ж у Львові виготовили 115 сантиметровий Бюст Лемика з бронзи — він мав стати подарунком громадськості Львова місту Миргороду.

Ще за президентства Кучми колишні політв'язні і громадські діячі зверталися до нього з листами проханням допомогти отримати дозвіл на встановлення бюсту, але відповіді не було.

Також і в часи президентства Ющенка писалися звернення і до нього, реакція була аналогічною.

Попри це міська влада в ті часи висловлювала готовність встановити пам'ятник Лемику. 

“Тоді мером був Паутов”, — далі згадує Сергій Калашник — "І саме за його мерства було встановлено меморіальну дошку Миколі Лемику на вулиці Незалежності, на будівлі краєзнавчого музею".

Патріотична акція біля будівлі краєзнавчого музею.

Дошку викрали згодом, але потім знову відновили — це все відбувалося ще до революції Гідності.

А нині пан Сергій продовжує справу дядька. Зазначаючи, що тільки от нинішня міська влада Миргорода  —  пристосуванці, і вони байдуже ставляться до цього питання.

У можновладців, за словами Калашника, позиція як у діда Нечипора з “Весілля у Малинівці”, яку промовисто характеризують його слова: знову влада міняється?

”Пам'ятаєте перекручування шапки то в одну сторону, то в іншу?”, — риторично запитує Калашник.

Нині на прохання пана Сергія, який, до слова, вже давно на пенсії і тяжко хворіє та вже майже не виходить з дому, це питання намагається проштовхнути місцевий депутат Олександр Білоконь, який пообіцяв спробувати винести питання на голосування Миргородської міськради.

Але перед тим треба ще поставити питання перед головним архітектором міста, щоб зв'язати погруддя з навколишнім архітектурним ансамблем. Після його висновку міська влада має виділити місце, дозвіл на роботи тощо.

Ось такі етапи мають передувати встановленню бюсту.

А місцем, яке ідеально підходить для встановлення погруддя, на думку нинішніх ініціаторів його встановлення, може бути газон неподалік районного будинку культури — це центр міста неподалік входу до відомого далеко за межами Миргороду курорту.

Передусім тому, що пам'ятник знаходився б під наглядом камер відеоспостереження, бо існує значна загроза того, що до нього доберуться політичні вандали.

Наостанок нашої розмови пан Сергій розповів одну з версій, яку вдалося почути Кирилу Калашнику після закінчення 2 світової війни, вже в 60-их роках минулого сторіччя.

Ентузіасту вдалося розговорити містян, які були очевидцями арешту Лемика.

Так от вони стверджували, що Лемика схопили гестапівці, їх приєднали до колони євреїв і в районі вулиці Миргородської дивізії разом з тими євреями його розстріляли.

Вже згодом загиблим євреям їх земляки встановили кам'яну брилу. 

Очевидно ж, що цю кричущу несправедливість слід якнайшвидше виправити. Це могло б допомогти місцевій владі, що називається, відновити карму. А Миргороду закласти першу цеглинку у справі відновлення колишньої його величі.