Москва втрачає карабаський форпост
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган прибув на запрошення російської сторони до Сочі з одноденним робочим візитом.
Учора, 5 серпня новоявлений султан озвучив офіційний порядок денний аудієнції у дуже загальних рисах. «Поряд із двосторонніми відносинами, президенти обговорять актуальні питання глобального та регіонального порядку денного», – йдеться у повідомленні Управління зі зв'язків адміністрації Ердогана.
Натомість у московському Кремлі були багатослівнішими. Владімір Путін вустами Дмітрія Пєскова розкрив конкретні теми для обміну думками: обговорення регіональних конфліктів, а саме – війни проти України та ситуації у Сирії.
У фокусі уваги робота стамбульського механізму вивезення українського зерна на прикладі проходу першого вантажу з Одеси. Цей договір росіяни характеризують як приклад того, як можна домовлятися, бо навіть хотіли нагородити за цей "жест доброї волі" Ердогана, але він завбачливо відмовився від російських брязкалець.
В очі впадає одна істотна деталь: в якому ключі Путін і його турецький vis-à-vis обговорили проблему поточного загострення у Карабасі? Адже російські окупаційно-терористичні сили (армією цю голоту назвати важко – прим. ред.) та спецслужби виступають гарантом підтримки режиму припинення вогню на Південному Кавказі.
Формально цієї теми в планах не було, оскільки на момент обговорення домовленостей щодо зустрічі в Тегерані карабаське питання прибувало в латентному стані. Останніми днями ситуація на суверенні території Азербайджану, яку у 1990-х захопили вірменські окупанти, зазнала низки суттєвих змін.
Насамперед неспровоковане російське вторгнення в Україну породило найбільший воєнний конфлікт в Європі після Другої світової війни. Атмосфера беззаконня і диктату сили стала поганим прикладом і одразу почала рухати різні деструктивні сили в усьому світі, у тому числі у Карабасі.
Внаслідок провалу "спеціальної військової операції" Кремлю довелося перекидати свої "миротворчі" підрозділи із підконтрольної вірменським окупантам території на Донбас, і це призвело до зриву всього комплексу тристоронніх домовленостей, досягнутих 2020 року. Єреван повинен був вивести свої сили з Карабаху, але через гостру нестачу російських "миротворців" цього не сталося.
Натомість Москва загрузла в Україні, що призвело до розвалу угоди 2020-2021 років. Для покращення своїх позицій вірменські елементи вирішили превентивно напасти на позиції Азербайджану у районі Лачинського коридору.
Атака велася з позицій російських "миротворців" і 100% узгоджена з Головним управлінням (розвідки) Генерального штабу РФ. У Кремлі розраховували поставити Баку у незручне становище, адже загострення відбулося напередодні візиту Ердогана до Сочі.
Власне, Путін і Ко розраховували на стриманість азербайджанців. Але вийшло як завжди – азербайджанська армія розпочала контртерористичну операцію для зміцнення безпеки своєї суверенної території.
Міністерство оборони Азербайджану повідомило, що у результаті спецоперації "Відплата" були взяті під контроль висоти Кирхкиз, Сарибаба і низка інших важливих панівних точок уздовж Карабаського хребта гірського ланцюга Малого Кавказу; також знищено кілька бойових позицій озброєних формувань вірмен. Баку зажадав провести повну демілітаризацію підконтрольних окупантам територій і повне виведення вірменського контингенту.
Подібний поворот виявився явно несподіваним для Путіна, який 3 серпня скликав оперативну нараду з членами Ради безпеки (перше з початку вторгнення топтемою була не Україна). Кремлівський бункерний щур зробив догану як Сєргєю Шойгу, так і Ніколаю Патрушеву, бо вірменський прем'єр-міністр Нікол Пашинян у розмові з Путіним сказав, мовляв, поточні інциденти "викликають питання" до роботи російських миротворців у регіоні.
Про мертвий "аналоговнет" ОДКБ взагалі не йдеться, тому в Єревані нарешті тверезіють: РФ використовує вірмен як розмінну карту для своїх провокацій, а саму Вірменію просто кинули у сам на сам із бідою. Десанту ГУ ГШ МО РФ не вдалося перетворити серпневу провокацію на козир у торгах із турками, а відтак Ердоган сповна тепер відіграється на російських лузерах, скидаючи з дошки фігури, що заважають йому опановувати Південний Кавказ.
