Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?
Ми відвідали державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви». Дізналися докладно про причини Північної війни (тобто нащо Москві забагнулося шведських територій), оглянули понад два десятки парадних портретів царя Петра, численні зображення царських генералісимусів, артилерійську зброю московитів, карти «пєрєдвіженія русскіх войск», діораму Полтавської битви, яка увіковічнює мить «коли Петро особисто очолив контратаку», розмаїття нагород «За перемогу у Полтавській битві» і так далі, і таке подібне… Десь приблизно посередині експозиції ми були готові скандувати «Слава нєпобєдімому русскому оружию», а в останній залі ледь стримали сльози біля посмертної маски царя (невже ж і такі є смертними…).
На виході ми вже налаштувалися брязнути гаманцем за фотосесію у камзолах російських вояків, аж раптом до тями нас повернув дитячий голос: «Мамо, обов’язково сфотограхвіруй нас біля нашого царя Петра». Це родина з двома підлітками також завершила екскурсію.
І тут ми врешті-решт зрозуміли причини таких емоцій: чинна музейна експозиція працює за принципом кузні кадрів адептів «русского мира». Пропагуючи Полтавську битву як «великую победу русского оружия», вона культивує «общеисторическую память… преданность престолу и единому отечеству», і таким чином переробляє мізки на вату, а – відповідно – громадян незалежної держави на «рабів, підніжки, грязь Москви».
Пропозиція фотосесії в камзолах російських вояків
Нагадаємо, що це відбувається у Полтавському музеї сьогодні, тобто у час, коли в державі п’ятий рік триває війна з російським агресором. Від «русского оружия» на полях цієї війни полягло вже тисячі захисників України.
Білборд із фотографією полтавця Антона Цедіка («Енея»), який загинув у нинішній війні України з Росією
Панове президенте України, прем’єр-міністре, міністре культури, голово СБУ, дозвольте вам повідомити, що процесу окупації української території передує процес масштабної окупації мізків українських громадян. І робота щодо останнього у державному (!!!) музеї «Поле Полтавської битви» відбувається на найвищому рівні.
Нагороди за перемогу у Полтавській битві
З огляду на те, що ідеологеми чинної експозиції становлять реальну загрозу державній безпеці України, її негайно потрібно згорнути. На цьому місці має постати абсолютно інший музей.
Нову експозицію обов’язково необхідно наповнити такою інформацією:
1. «Полтавська битва для України була катастрофою. Політичні плани гетьмана Мазепи та його однодумців були зруйновані, українські землі дісталися на поталу московського переможця, доля Української держави була зважена на терезах російської імперіялістичної політики. Але чин Мазепи не пішов намарне. Він заманіфестував перед усім світом і перед майбутніми поколіннями незламну державну волю української нації. «Україна завжди прагнула бути вільною» – ці слова Вольтера були присвячені Мазепі» – історик Олександр Оглоблин.
2. «Ворожа пропаганда, причому скажено ворожа, доклала всіх зусиль для того, щоби протягом майже трьох століть зруйнувати образ Великого гетьмана. Скільки бруду було вилито на Мазепу та його послідовників. Постать гетьмана обплутали брехнею зі страху: Росія і в минулому і тепер не бачила і не бачить більшого лиха і нещастя для свого імперського існування, як утворення незалежної і самостійної соборної України» – історик Ярослав Дашкевич.
3. «Всі засоби терору, психічного і фізичного – пропаганду, обіцянки й погрози, цивільні церемонії і церковні обряди, знущання і зневагу, кари й найжорстокіші тортури і страти, меч і вогонь, – все кинула Москва в 1708 році проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежности. І це залишилося залізною традицією московського імперіялізму аж до сього дня» – історик Олександр Оглоблин.
4. Сутність Петра І в історії України найкраще означив козацький полковник Павло Полуботок: «Азіатський тиран, а не Християнський Монарх». За наказом Петра відбулася Батуринська трагедія. Під час якої «усе населення, включно з немовлятами було по-варварськи катоване і вигублене. Місто спалене» – історик Наталя Полонська-Василенко.
«Жінки і діти на вістрях шабель», «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів»; «Ціла Україна купається в крові від засобів московського варварства» –французькі часописи «Газет де франс» та «Летре гісторік».
За наказом «азіатського тирана» було зруйновано Січ і воістину «по-братськи» страчено полонених козаків: «голови луплено, шиї до плахи рублено, вішано і інші тиранські смерті завдано… мертвих із гробів многих не тільки товариства, але й ченців одкопувано, голови їм утинано, шкури луплено і вішано» – кошовий отаман Степаненко у листі до гетьмана Скоропадського.
5. Битва під Полтавою «дала царству Російському не тільки рішучу перевагу у Східній Європі, але й пхнула його на стежку імперіалізму… все нових і нових завоювань і прилучень на цілі століття» – історик Михайло Грушевський. (Додамо сучасні складові старої імперської теми: Крим, Донбас. Придністров’я. Абхазія, Південна Осетія…)
6. «Якщо сьогодні, у хвилину нових небезпек, що нависли над Україною, яку хочуть ще раз позбавити незалежності, за чимось шкодувати, то хіба за тим, що Мазепині мрії майже три століття тому не здійснилися та що вірних Україні державних мужів – і нібито «зрадників Росії» – в українській історії було так мало» – історик Ярослав Дашкевич.
І насамкінець.
Звісно, ми розуміємо, що Полтава має свої великі особливості, які 1919 року влучно означив видатний полтавець, історик мистецтва Михайло Рудинський: «По катастрофі 1709 року Полтава – якраз у силу своєї провінціальності – дуже скоро не тільки змирюється з російським режимом. А навіть пишається своєю славою, славою міста перемоги Росії і смерті української незалежності, що так досадно в’яжеться з нею в затасканій римі поетів».
З огляду на це, ми припускаємо, що ця публікація може не спричинити змін. А отже наступного 2019 року відбудуться вже заплановані гучні урочистості з нагоди 310-ліття битви. І тому можемо допомогти міській владі з ідеями щодо організації цього шоу.
У газеті «Киевлянин» 1909 року знайшли інформацію про святкування у Полтаві 200-річчя битви. Вважаємо цей приклад гідний наслідування:
«Порядок торжественного заседания:
1. Речь председательствующего.
2. Гимн «Боже царя храни»
3. Дефилирование депутаций перед бюстом Петра Великого под звуки Преображенского марша».
Вам лишається лише узгодити питання щодо особи, яка очолюватиме «дефилирование: це буде мер міста Олександр Мамай чи міністр оборони, чи може запросите самого Верховного Головнокомандувача?
Місто Полтава. Напис «вул. Небесної Сотні» на папірчику
Місто Полтава. Пам’ятник на «місці відпочинку» російського царя Петра Першого
Ірина Костенко, Марина Остапенко - журналісти
