На полі Куликов…, перепрошуємо, ЗаЖОПному

Не можемо оминути увагою хайпу, здійнятого навколо блазня, котрого буцімто пробило на національну ідею. Мовляв, ні фіга собі – Міхновський. Підходи не міняємо: цінителів екстравагантного музикування не переробиш, притомних переробляти немає потреби, у пріоритеті – спроба відкрити очі якійсь дещиці тих, хто все ще вагається.

Оскільки залишки фахових знань спонукають до паралелей, екстраполюємо нинішню ситуацію в українському політикумі на Куликовську битву.

Подейкують, що у 1380 р. по Р.Х. князь-московіт і одночасно залісський ординець Дмітрій Донськой на березі річечки Непрядви на Задонщині утер носа золотоординському Мамаю Кіяту. Щоправда, ні кількість учасників Мамаєвого побоїща, ні місце «епохальної» битви, ні її значущість для подальшої історичної ходи держав і народів науково не доведені. 

Герцю 150.000 на 150.000, як брехала Большая Совєцька Енциклопедія, передував оспіваний фольклором ритуальний двобій «тоді ще нашого» монаха Пересвєта з «їхнім», «подібним древньому Голіафу: п'яти сажень висотою і трьох сажень шириною» печенігом Челубеєм. Уявляєте пацана? Якщо врахувати фінал, а обидва і полягли смертю хоробрих, то й габарити троїце-сергієвого схимника були відповідними.

Не хило в монастирях харчувалися.

Звісно, той показушний «армреслінг» богатирів, як і потоплення св. Нєвським «свині» німецьких рицарів у льодах Чудського озера та гра Лєніна у кота і мишу з дітьми в Сокольниках навряд чи відбувалися насправді.

Дивіться, з яким запалом, як патетично зелені клеврети подають національне прозріння Зе і його безстрашний вихід на прю з Медведчуком!

А який шал обійняв зажопників у прагненні закрити праведника Медведчука від неправедної Венедіктової! Кандидат управлінських наук Кива звично цитує абсцентні написи на парканах; Рабинович, маючи досвід відсидки, по-леоновськи рве на собі майку; паломниця, практично вже св. Оксана в Інстаграмі оспівує «повернення додому, у осквернене обшуком родинне обійстя»; сам праведник-манкурт безстрашно відвідує ОГПУ і залишається в Україні. Вилитий Ян Гус.

Ватра так ватра.

Це – диспозиція.

Нею збуджують совкову потолоч не перед остаточною її зачисткою, на це у Зе – ні вдачі, ні потуги, а винятково задля перефарбування хоч якоїсь дещиці потолочі у зелені кольори.

І ще, знаєте, вже зовсім за Фрейдом – вам теж Ме нагадує сусідського страстотерпця Навального? Адже і той мужній чоловік кинув Шаріте від безвиході. Пан Олексій з бутербродним світоглядом був приречений повернутися до виправної колонії у Володимирській області, бо інакше втратив би ореол месіанства. А походи тамтешніх любителів щось поруйнувати завше очолюють відірвиголови з обов'язковим даром пророцтва. Від Омеляна Пугачова до Владіміра Жириновського.

Місцевий зажопний «месія» теж позбавлений вибору. Кому він буде потрібен на Росії навіть у ранзі кума?! Поза Україною його не збережуть навіть молитви власної паломниці. Миршавець і кум, допоки бешкетує на совковому фланзі з українською пропискою. Нащо вже ростовський вигнанець Янукович фігура і проффесор, та й того народний поголос вже згадує винятково у контексті пижикових шапок.

І хто такий оцей його тезко?  

Конспірологічні версії щодо можливої і реальної посадки Медведчука, конфіскації майна з трубою, тривалості усамітнення від св. Оксани, налаштованості Зе на війну з олігархами після підсрачників Блінкена, темпи збору 300 мільйонної застави за головне тіло п´ятої колони – теми ще не на часі, до них повернемося по мірі надходження їх до медійного поля.

З жалем констатуємо неприємну для записних порохоботів даність: не чотири роки спільного з об’єктом нинішніх гонінь перебування Попередника в одній СДПУ(о), не незграбні спроби ЄвроСолі привласнити пальму першості у переслідуванні манкурта, а фактичне впорскування Медведчука в український політикум – на совісті Петра Олексійовича Порошенка. Якими б обставинами це не виправдовувалося.  

І репутаційна пляма на мундирі П'ятого не лише посприяла воцарінню блазня, а й по сьогодні суттєво коригує рейтинги проєвропейської сили та її лідера.