Нáщо трампістам Ґренландія?

Амбіції американського бізнес-хижака у контексті мінливої світової політики нагадують гру у Чапаєва. Очевидно, що 47-й президент не шахіст.

Дональд Трамп не перший американський лідер, який виявив бажання приєднати Ґренландію. Вперше воно з'явилося після Другої світової війни, коли Данії пропонували $100 мільйонів острів.

Натомість Вашинґтон отримав оборонний договір: у нього з'явилася авіабаза Тулé (зараз космічна база) — найпівнічніший об'єкт збройних сил США на Землі. Тобто є стратегічно важливим від перших років Холодної війни.

Що ж рухає Трампом? На це питання існує кілька наступних відповідей:

• Територія. 

За розмірами вона така ж, як штати Аляска і Техас разом узяті, розташована на стратегічних морських та повітряних (у тому числі ракетних) шляхах.

• Ресурси. 

Льодовиковий покрив Ґренландії (4/5 острова), містить 7% світових запасів прісної води. Тут треті в Арктиці запаси нафти і газу.  37 із 50 мінералів, визначених у США як «критичні» можуть бути знайдені у Ґренландії у помірних або великих кількостях (дослідження 2023 року). Сюди входять рідкоземельні елементи світового класу, життєво важливі для сучасного світу, у виробництві яких наразі домінує КНР.

На корисні копалини хоч Ґренландія і може бути багатою — видобуток є дорогим, небезпечним і, перш за все, працезатратним. Те, на що у нижніх 48 штатах може піти рік, на крайній півночі штатів може зайняти 3-4 роки, що робить їх занадто дорогими для розробки.

Найперспективніші родовища рідкісноземельних металів розташовані навколо південного краю Ґренландії, тобто за Полярним колом, що означає довші робочі сезони. Для порівняння, візьмемо Африку.

Пекін не купував жодної країни напряму, але пропонував гроші, досвід і додаткові робочі місця в обмін на доступ до певних товарів і вплив. Купівля ж Ґренландії означає не просто отримати чек на право власності, але й переконати її мешканців обміняти свої давні амбіції щодо більшої автономії від Данії на вірність Америці.

Натомість США могли б посилити прагнення цієї території, допомігши їй розвивати ресурсний сектор, який би приносив дохід для досягнення більшої економічної автономії. Мається на увазі залучення американських компаній та працівників з великим досвідом у розробці арктичних ресурсів, чим не може похвалитися Китай.

Цим США забезпечать собі довгострокове постачання сировини й без володіння всією країною. Проте все ж, економічний інтерес США, як би грубо його не рекламував Трамп, відображає обґрунтоване занепокоєння щодо посягань з боку РФ і КНР.

Вони намагаються використати прогалини у міжнародному праві про арктичні регіони, такі як Ґренландія, Шпіцберген і Фарерські острови, щоб закріпитися там або послабити їх. Навіть Канада намагається захистити свою величезну, значною мірою порожню арктичну територію, співпрацюючи зі США.