Не забувайте про війну, бо вона не забула про вас

Момент, коли мені було страшніше за все на цій війні – в Ірпені на "Жирафі" вночі, втікаючи від обстрілу, я залетів у наш підвал і на останній сходинці у темряві наступив на триногу собаку. Вона заволала так, що я, мабуть, посивів ще на якийсь відсоток.

Момент, за який мені страшно зараз: те, що війна стане непомітною. Зараз війна відповзає туди, де майже немає зв'язку.

А ще, там немає часу на відео обстрілів, там, де соцмережі є лише інколи та ефемерно. Там, куди не доїде зірковий десант, аби зробити пару селфі, які мають підвищити шанси на переобрання.

Війна відходить на другий план для тих, хто повертається у понівечені міста і намагається облаштувати своє життя наново. Я не засуджую і вам не раджу – я констатую. 

Війна відходить, відповзає нібито у тінь. Це відбувається поступово – але це відбувається, під розповіді про те, що війна закінчиться от-от.

Однак вона не закінчиться от-от. Попереду ще багато всього: багато руйнувань, багато смертей.

А ще, багато номерів, які ніколи не візьмуть слухавку, багато пожеж, багато крові та багато днів і місяців боїв. Будуть палати танки та буде палати степ, будуть горіти ворожі кораблі та душі українських солдатів.

Ми, звичайно, переможемо – це зрозуміло і нам, і всьому світу. Але буде важко, вже важко.

Війна намагається сховатися, зменшитися, але стати ще більш лютою, ніж була до цього. Війна мерзенна, підступна, голодна.

Не забувайте про війну! Навіть, якщо у вашому місті сьогодні тихо, бо вона не забула про вас.

Вона вишкірюється уламками домівок Чернігова, світиться очима Бучі, шкребе кігтями "Азовсталі". Війна тут, поряд, не забувайте про це!