Нічого не змінилося
«Внутрішня держава» в радянській імперії. Спогади Галини Вишневської.
Живучи раніше в Ленінграді я, звичайно, знала, що існує привілейована частина суспільства, що не всі туляться, як я, у комунальних квартирах.
Але до вступу до Великого театру я й уявити собі не могла чисельність пануючого класу в Радянському Союзі.
Часто, стоячи в Георгіївському залі Кремлівського палацу біля бенкетного столу, заваленого метровими осетрами, блискучими стегенцями, зернистою ікрою, і піднімаючи з усіма разом кришталевий келих за щасливе життя радянського народу, я з цікавістю розглядала фізіономії самообраних керівників держави, які старанно жують, шалено знищують усі ці чудові натюрморти.
Я згадувала свої недавні поневіряння величезною країною, з її жахливим побутом, непролазним брудом і неймовірно низьким, буквально жебрачим рівнем життя народу, і мимоволі думала, що ці п'яні владою, самозадоволені люди, які, отупілі від їжі та алкоголю, по суті, живуть в іншій державі, побудованій ними для себе... для багатотисячної орди, всередині завойованої росії, експлуатуючи для власних потреб її збіднілий розлючений народ.
У них свої закриті продовольчі та промтоварні магазини, кравецькі майстерні, де все найвищої якості та за цінами набагато нижчими від офіційних цін для народу. Вони живуть у чудових безкоштовних квартирах та дачах із цілим штатом прислуги, у всіх машини з водієм, і не тільки для них, а й для членів сімей.
До їхніх послуг колишні царські палаци в Криму та на Кавказі, перетворені спеціально для них у санаторії, свої лікарні, будинки відпочинку.
У своїй «внутрішній державі» є все. Щиро повіривши у свою божественну винятковість, вони гордо, гидливо не поєднуючись з життям радянських смердів, надійно відгородились від них високими непроникними парканами державних дач.
У театрах їм окремі ложі зі спеціальним виходом на вулицю, і навіть в антрактах вони не виходять у фоє, щоб не принизитися до спілкування з рабами.
Автор: Галина Вишневська - оперна співачка.
