Охоронець Медведчука поповнив лави неукової иліти

Ілля Кива кричить з виряченими очима на журналістів: «Я маленький гви-и-интік! Я маленький гви-и-интік!». І знаєте, у своїй дивакуватій манері, але він абсолютно правий.

Але про все по черзі. Охоронець Медведчука, нардеп від ОПЗЖ і просто той, хто завжди опиняється на фото поруч із Кивою, Віктор Чорний також захистив кандидатську дисертацію. Про це – свіже розслідування Данила Мокрика для "Bihus.Info".

Дисертація Чорного також із державного управління, він так само порівнює Україну та ЄС. Ніколи б не подумала, що в ОПЗЖ стільки євроінтеграторів.

Науковий керівник Киви, Володимир Гурковський, якого він вперто називає Гашковським, був заступником голови Спеціалізованої вченої ради, в якій захищався Чорний. сам Чорний навіть довідку про практичне впровадження своїх наукових потуг подав із тим же підробленим підписом, що й Кива.

Як і Кива, його падаван продовжує брехати, що виступав на науковій конференції у 2018 році, а його безцінна доповідь, за легендою, розміщувалася у збірнику конференції на сторінках 149-151 (зі 144 сторінок у збірнику всього!). Ну, і найбільш епічне – у цих "колег по кафедрі" в метаданих файлів дисертацій вказаний один автор "DOVGAL".

І нічого, що дисертація Чорного опублікована на сайті МАУПа, а дисертація Киви – на сайті Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості. Це не завадить єдності новоспечених дослідників.

Ця зміна має бути й на рівні законодавства, і на рівні культури; чи хтось сумнівається, що Кива і Чорний – не писали свої дисертації самостійно? І всі ж прекрасно розуміють, що писали ці дисертації – інші кандидати та доктори наук.

А знаєте, що я чула від безлічі університетських викладачів, котрі залучені в цей сірий бізнес з написання дисертацій на замовлення? — «Ну ніде ж не написано, що не можна купувати чужі наукові роботи, це ж не плагіат, дисертацію ж заново написали».

І таки правда. До слова, колись давно в Міносвіти ми писали звернення в усі правоохоронні органи з проханням закрити компанії, які займаються написанням курсових і дисертацій на замовлення. І вони завжди казали одне: так, а ніде в законі не написано, що так не можна робити.

Ну власне для того, щоб зафіксувати в законі, що так робити не можна, я вдруге подала законопроєкт, який додає до переліку порушень принципів академічної доброчесності продаж наукових робіт. Що це дасть:

1) ми як суспільство маємо дати етичну оцінку таким діям на рівні закону та визнати їх неправильними;

2) теоретично залученість в таку діяльність може стати приводом для академічної відповідальності (і тоді у порушника зможуть забрати науковий ступінь чи вчене звання, заборонити обіймати певні посади, поставити незалік за курс);

3) після цього можна буде ухвалювати закон про адміністративне покарання порушникам – щоб створити правові підстави впливати на компанії, котрі безсоромно рекламують відповідну діяльність та заробляють на цьому.

Ні, це не розв'яже проблему на 100%, бо треба ще багато чого міняти. Але треба діяти, хоча б малими кроками – йти вперед.

Мені щиро набрид цей серіал знущання з української науки і ярмарок марнославства, як ще більш невигадливо обманути систему. Маленький ти гвинтик чи великий – але час закручувати гайки!