Олені Пчілці виповнилося 165 років із дня народження
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись.
Буду жити! Геть думи сумні!
Ці слова належать Лесі Українці, донці людини яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації. Звати цю людину Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, - Олена Пчілка.
Народилася Ольга Петрівна 29 червня 1849 року на Полтавщині в місті Гадячі.
Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.
Протягом усього життя вона наполегливо, безкомпромісно боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою. Неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школі українською мовою.
Вона - ініціатор випуску і видавець щомісячного журналу для дітей, який так і називався – «Молода Україна», створення при товаристві «Просвіта» комісії, яка б дбала про дітей, бо «чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання».
Відома широкому загалові під псевдонімом Олена Пчілка, все своє життя присвятила справі розвитку української культури. Вона збирала пилок пізнання з найкращих світових квіток і несла до вулика солодкий мед, а часом і гіркий, національного прозріння… Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудової комахи. Своєю невтомною працею внесла вона вагомий внесок в українську поезію, фольклор, етнографію і, зрештою, в усю рідну культуру.
Літературну творчість Олена Пчілка розпочала з перекладів російської та світової класики. Вона перекладала деякі твори М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова. Завдяки їй у 1880 році побачили світ «Співомовки» Степана Руданського. Видавала жіночий альманах «Перший вінок», допомагала Михайлу Старицькому видавати й редагувати альманах «Рада», де опублікувала поему «Козачка Олена». У 1886 році вийшла друком перша збірка поезій Олени Пчілки «Думки – мережанки».
У Києві, куди наприкінці 90- х років переїхала родина Косачів, Ольга Петрівна веде активну літературну діяльність. Редагує і видає журнал «Рідний край». У революційний період 1905 – 1907 років Олена Пчілка разом з однодумцями неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школах українською мовою.
Досить значний внесок зробила письменниця в розвиток дитячої літератури. Думаючи про наступні покоління українців, вона написала й видала багато віршів, п’єс, казок, розповідей для дітей, а також перекладів й «переспівів» світової класики: Овідія, Міцкевича, Гете, Андерсена. Зокрема, у 1908 році почала видавати журнал для дітей «Молода Україна».
У період революції і громадянської війни Олена Пчілка жила в Гадячі. Тут вона організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси для дітей, редагувала місцеву газету. Потім Олена Пчілка переїздить до Києва, де в 20-30 роки працює в етнографічній та літературно-історичній комісіях Академії наук УРСР. У 1928 році за заслуги в розвитку української літератури, науки та культури її обрано першою жінкою членом-кореспондентом АН УРСР. В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Олена Пчілка зазнала переслідувань.
Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві, похована на Байковому кладовищі.
Життя родини Драгоманових тісно пов’язане з нашим містом. Тут жили і працювали Петро Якимович Драгоманов, батько Михайла Драгоманова й Олени Пчілки. На цій землі писала свої незабутні твори донька Олени Пчілки – Леся Українка.
Пам’ять про цих людей зберігається у назвах вулиць, місцевостей та у пам’яті людей.
Варвара Самохіна
"Останній Бастіон"
