Ольга Герасим’юк: «Ми повинні позбутися залежності від кіноринку Росії»

Ситуація, яка нині виникла у країні, примушує переглянути багато аспектів, на які раніше багато хто не звертав уваги. Адже зараз кожне слово, пісня, вірш чи фільм – є інтелектуальною зброєю на неоголошеній війні. Тому сьогодні гостро постало питання телебачення – того, що з екранів телевізора кожного дня «годує» мозок мільйонів українців

-Залишати в ефірі російські серіали про спецпризначенців і військових із пропагандою їхніх цінностей надалі є абсолютно недопустимим. Україна – надзвичайно талановита держава, яка має свої таланти й можливості для виробництва власної продукції. Крім того, наша держава вже давно стала російським Голівудом і використовується як знімальний майданчик, - йдеться на сайті1plus1.ua.
На українському телеринку панує думка, що виробляти свій продукт дорожче, ніж закуповувати іноземний. Насправді це не так. На сьогодні щонайменше половина коштів українських телеканалів йдуть на закупівлю російського продукту.
- Десятки мільйонів доларів щорічно з України йдуть в Росію на оплату російської продукції. Українські телеканали нібито й підтримують ініціативу відмови від деяких російських серіалів, але публічно не висловлюються з цього питання. Потрібно перейти від розмов до бази масованої активізації власного виробництва. З огляду на стан справ в економіці – зйомки українських серіалів і фільмів будуть набагато дешевшими, - зауважив під час круглого столу в УНІАН Олександр Ткаченко, генеральний директор групи "1+1 медіа».

« Потрібно вимкнути набридлі і пропагандистські російські серіали, треба виробляти власну продукцію»

Крім того, є й інші телевізійні ринки, які не поступаються російському. Зокрема, польський, з яким Україна також може співпрацювати. Але жодні зміни не зможуть відбутися без сприяння держави, адже, наразі, на законодавчому рівні існує багато прогалин, які заважають нормальному розвитку українського телебачення та кіновиробництва.
- Якщо законодавці, якщо Національна рада будуть готові підтримати, ми готові надати власні пропозиції стосовно того, яким чином спонукати, сприяти тому, щоб власне виробництво в Україні, телевізійне, кіношне продовжувалося, - наголосив Ткаченко.

У свою чергу член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим'юк, яка виступала модератором круглого столу, зауважила, що чекатиме на відповідні пропозиції, а також завірила в готовності включитись в процес лобіювання інтересів галузі на законодавчому рівні.

-Усі як один сьогодні говорять про те, що потрібно вимкнути набридлі і пропагандистські російські серіали, що потрібно виробляти власну продукцію, що ми повинні позбутися залежності від кіноринку сусідньої держави Росії. Натомість ми повинні запропонувати щось своє, - сказала експерт і висловила переконання, що такі можливості на сьогодні в Україні є.

Пропагувати українське – зараз завдання кожного громадянина нашої держави. Тому сьогодні саме час режисерам, сценаристам, акторам проявити себе на вітчизняному ринку кіномистецтва.

Проблема українського кіно – його знімають мало, а українською мовою – ще менше.

«Українське кіно існує. Воно якісне, його варто дивитися»

На нашому місцевому полтавському рівні ми маємо змогу переконатися, що українське кіно варте уваги.

Починаючи з 1997 року в Україні проводиться кінофестиваль короткометражок «Відкрита ніч». Засновником і організатором фестивалю є Михайло Іллєнко, український режисер, заслужений діяч мистецтв України. Цього року 55 стрічок паралельно показали у 23 містах України. Було створене спеціальне журі, яке визначило кращу картину. Фільми показали і у Полтаві. Майже всю ніч близько трьохсот людей, переважно молоді, яка із захватом дивилася українське кіно.

Кінофестиваль проводять раз на рік, у кінці червня. Ідея заходу – донести до глядача, що українське кіно існує. Воно якісне, його варто дивитися. У картинах піднімались як звичайні життєві побутові теми, які викликали у глядача сміх, самоіронію, так і глибоко філософські, які примушували мислити й аналізувати. Герої фільмів говорили українською, субтитри внизу – англійською.

-За весь час існування нашої держави вітчизняний кінематограф майже не розвивався. Я вважаю це однією із причин тієї ситуації, яка склалася на Сході і в Криму. Адже кіно – важливий фактор у пропаганді будь-чого - як ворожого, так і свого вітчизняного. Люди, в основному, думають і роблять те, що їм показують, - говорить Роман Повзик, один із організаторів полтавської «Відкритої ночі».

Сьогодні біля Успенського Собору у Полтаві відбудеться показ документальних короткометражок про наших бійців, які зараз воюють у зоні АТО. Режисер фільмів – Кристіан Жереґі, який зараз захищає нашу землю на Сході. Картина Кристіана «Заповіт», в якій було показано трагічні події Майдану, перемогла на цьогорічному кінофестивалі «Відкрита ніч». Сьогодні режисер знімає короткометражки про події на Сході. Акція називається «300 км на Схід».

-Назва заходу – символічна. Організатори спеціально наголошують на тому, що за 300 км від Полтави йде війна. Це зовсім близько. Тому нікому не можна залишатися байдужим, - продовжує Повзик.

Організаторами акції є ГО «Злам стереотипів», «Полтавський батальйон небайдужих» та активіст Олександр Коба, який після тяжкого поранення повернувся із зони АТО на Полтавщину. Під час перегляду фільмів, бажаючі можуть матеріально допомогти нашим бійцям. Всі виручені кошти підуть на закупівлю приборів нічного бачення та амуніції для військових.

Акція «300 км на Схід» проводиться 16 серпня о 20.00 біля Успенського Собору (Білої альтанки). З собою брати ковдри, каримати чи стільчики.

Поліна ВИСОЦЬКА

Довідка

На рубежі 2000-х р. низка українських акторів почала зніматися у закордонних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана«Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада»Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка«Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української повстанської армії.Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля«Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай»Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів.У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отрималаЗолоту пальмову гілку за короткометражний фільм.

Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію . Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія).У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Того ж року у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Ротердамі відбулася світова прем'єра Las Meninas (режисер Ігор Подольчак). Фільм брав участь у 27-х міжнародних кінофестивалях, в 10 з них у конкурсній програмі, в інших в офіційній селекції.