Опанас Сластіон – полтавський зодчий духу національної творчості

Центром потвердження й усталення української позиції та прогресивної думки в Україні на поч. ХХ ст. стали Наддніпрянський та Слобідський регіони з центрами в Полтаві, Катеринославі та Харкові. Опріч із Києвом тут зосередилася найбільша кількість української інтелігенції, громадських діячів й свідомого студентства, які просували ідеї національного відродження в усіх сферах, насамперед, у суспільно-політичному житті та науково-культурній царині.

Організація та діяльність Братства тарасівців (1891), Шевченківські святкування (1900), збір коштів на пам’ятник Іванові Котляревському (1895-1898) та його урочисте відкриття (1903), широкий видавничий рух і створення катеринославської «Просвіти» (1905) консолідували українське суспільство, довівши його спроможність. Протестні настрої лише посилювало хитке становище Імперії, її загальнодержавницька криза, економічне падіння, революція (1905-1907).

Такі умови сприяли згуртуванню проукраїнської інтелігенції в містах Наддніпрянщини й Слобідської України, де імперська експансія мала менший уплив, порівняно з північною та південно-східною частинами країни. Полтавська губернія найперше почала активний рух за національне відродження в 1900-их роках. Поряд із письменницькою і політичною елітою, гучно заявила про українську окремішність плеяда талановитих митців, художників й архітекторів так чи так пов’язаних із Полтавою. Так академік й архітектор В. Чепелик визначає саме початок ХХ ст. епохою народження новітньої української архітектури – українського архітектурного модерну (УАМ). Науковець виокремлює чотири центри зародження УАМ, зокрема, в Полтаві.Чепелик умовно датує 1903 роком, коли архітектор В. Кричевський створив проект будинку Полтавської губернської земської управи (остаточно збудований 1908 р.). Поряд із цим автор зазначає, що «УАМ розпочався на Полтавщині не лише будинком Полтавської земської управи, але також і двома іншими вікопомними пам’ятками, про які мало хто знає» [10, с. 85]. Мова йде про Покровську церкву в с. Плішивці Гадяцького району, стиль якої перейнято з козацького Троїцького собору в м. Новомосковськ, спорудженого на замовлення Січі в 1773-1778 рр. і двоповерхової школи імені І.П. Котляревського в Полтаві під Івановою горою (1905-1907 рр.).

Разом із тим саме Будинок Полтавського земства прийнято вважати за початок утвердження УАМ як відродження українського (південно-руського) стилю з орієнтацію на вікові традиції народного зодчества. Про це заявив полтавський художник й архітектор О. Сластіон на сторінках полтавської та київської періодики, наголосивши на потребі будівництва «громадського закладу величної і цілком оригінальної губернії з власним типовим обличчям, у якому відбилися б усі барви півдня, і яке повинно вийти з бляклого шаблону мавпування доморослому «рознесансу», що приївся на кожному кроці» [5 с. 6].

Саме О. Сластіон разом із публіцистом і громадським діячем М. Дмитрієвим, письменницею О. Пчілкою, істориком І. Каманіним та ін. обстоювали необхідність і завдання плекати рух за створення та потвердження рідного стилю в архітектурі. У дискусії щодо проекту земської управи в Полтаві, О. Сластіон наводить об’єктивні доводи на створення Будинку саме в «народному» стилі: «Монументальні будівлі, як і інші види мистецтва, повинні мати відбиток не тільки конкретного народу, але й конкретної місцевості, адже вони також є похідними самої природи» [5 с. 7]. Він доводить, що природним для Полтавщини й Наддніпрянщини загалом є саме український або ж південно-руський стиль, який «плідно розвився в XV-XVIIст., коли архітектура, живопис, горельєф, гравіювання й орнаментика дійшли до високого мистецтва й відрізнялися духом національної творчості» [5 с. 12]. О. Сластіон наголошує, що в проекті («південно-руський» проект Кричевського) нової будівлі управи збережені питомі й характерні основи народного стилю, трактовані по-новому. Фактично, витворені і згодом реалізовані в Полтавському губернському земстві підвалини УАМ, спираються на українську традиційну архітектуру попередніх століть і є продовженням або ж відродженням українського народного стилю в архітектурі. Проект В. Кричевського був підтриманий відомими українськими діячами, з-поміж яких О. Сластіон, Г. Хоткевич, М. Лисенко, С. Васильківський та ін. Завдяки відстоюванню й аргументації провідних діячів культури, цей проект витіснив пропоновані іншими архітекторами зразки, виконані, за заувагою художника С. Василківського, в стилі псевдоренесансу чи псевдокласицизму (натяк на первісний проект О. Ширшова та його перероблений варіант В. Ніколаєвим). Останні два були винятково підросійськими задумами, які мали б наблизити стиль Будинку Полтавського земства до аналогічних імперських споруд. З огляду на це громадський діяч Г. Хоткевич завважує: «Шаблонова «творчість» шаблонових людей ішла звичайним шляхом рутини, бо легше орудувати циркулем та трикутником, беручи чиїсь готові форми, ніж власним мозком» [8, с. 141].

Виступивши на захист українського проекту В. Кричевського й обстоюючи український стиль Будинку, О. Сластіон заявляє, що«південно-руський» (український) стиль почасти наявний у північному (російському), бо «Південна Русь до половини XVIII жила непорівняно краще в культурному житті, ніж північна. Ученість, освіченість, живопис, музика – усім цим Південна Русь щедро ділилася з північною» [5, с. 8]. При цьому автор наголошує, що зворотної течії (Сластіон має на увазі архітектуру) не було, оскільки російський стиль, хоч і відбився в місцевих пам’ятках, на становлення українського не вплинув.

«Нехай цей («російський») стиль – суміш усього завгодно, нехай він художній вінегрет, окрошка азіатсько-візантійсько-наркманських і купи інших рис, і всяких волоцюжних мотивів, але він є», – пише митець [5, с. 7].

На фото Опанас Сластіон

Винятковість Полтавського Будинку земства полягала у відході від шаблонного проекту будівництва державних установ і зверненні українського стилю. Професор В. Чепелик підкреслював унікальність споруди, говорячи «Повинен був постати будинок, про який спочатку не безвимушеного обставинами українського лукавства сказали, щоб не викликати лють великодержавних шовіністів, що він — у псевдомавританському стилі, потім його назвали південноруським стилем, а згодом уже так, як він і повинен був називатись — українським архітектурним стилем» [8, с. 185-186].

Цей стиль простежуємо як у формі Будинку, трапеційній шестикутній формі дверей, шпилястих вежах, керамічному оздобленні, народній орнаментиці, малярських творах (панно «Козак Голота», «Вибори Полтавським полковником М. Пушкаря», «Чумаки на Ромоданівському шляху»), гербах козацьких полкових міст Полтавщини, так і в деталях – підписи під гербами були виконані скорописом українською мовою попри тогочасну заборону послугуватися нею, тим паче на державних установах Імперії.

Ці та інші риси О. Сластіон як один із фундаторів УАМ та ініціаторів відродження традицій народного зодчества втілив в низці унікальних проектів. Чільне місце посідають спроектовані ним школи на замовлення земств Полтавської губернії.

Під час революції 1905-1907 рр. в Україні відбувається посилення демократичних тенденцій, які розповсюджуються, зокрема, й на освітню думку. Дослідниця Л. Біла вказує, що ще в «другій половині ХІХ ст. за підтримки прогресивної інтелігенції, громад і земств в Україні значно розширилася мережа початкових освітніх закладів. Уже в 1878 р. земства утримували 1403 початкові школи, в1898 р. їх кількість зросла до 3687, в 1910 р. – до 5147, а в 1914 р. – до7082 земських шкіл». [1, с. 14].

Освітньому розвиткові неабияк посприяв закон від 3 травня 1908 р. (з додатком від 10 червня 1909 р. і 14 червня 1910 р.) про запровадження у Російській імперії обов'язкової початкової освіти.

Згідно з ним Міністерство народної освіти передбачило виділення коштів саме на розбудову нових шкіл. Проект був розрахований на 20 років, а його реалізація покладена, передовсім, на земства та міські управи. Головно, проект був покликаний стабілізувати кількість шкіл у земствах, надавши їм автономні приміщення, адже «земські школи перший час не відрізнялися стійкістю: вони так само легко відкривалися, як і закривалися. Пояснюється це тим, що школи не мали своїх приміщень, а часто-густо тулилися в церковних сторожках і т.і.» [3, с. 475].

Розбудова шкіл на замовлення земства почалася в Полтавській губернії вже 1907-1908 навчального року.Олена Пчілка звернула увагу на потребу будівництва шкіл саме в народному стилеві. Чинні на той час земські школи найчастіше були безстильними або еклектичними, інколи вони давали приклади провінціального псевдокласицизму або псевдоросійськогостилю [6, с. 281]. Пчілка звернулася до Полтавського земства (зведений Будинок якого вже встиг вчинити резонанс) із проханням надати рис національної своєрідності для нових шкіл і «виробити скілька планів, для більших і менших шкіл, з нутряним розпорядком хат і окольними оздобами» [7, с. 201]. Після цьогобув оголошений конкурс для будинків народних шкіл в українському стилі.

У 1910 р. Полтавське земство провело конкурс на розроблння проектів будинків шкіл в українському стилі.Лохвицька земська управаза ініціативою голови М. Терешкевича постановила будувати такі школи вже восени того року, збудувавши дві школи в селах Млини та Голінка.

У 1912 р. Лохвицьке земство доручило О. Сластіону розробити проекти для будинків одно- дво- трьох та чотирьохкомплектних (класних) шкіл. Архітектор створює кілька варіантів проектів, які експонує на Всеросійській виставці 1913 р. в Києві, Другій виставці Художньо-архітектурного відділу Харківського художньо-літературного гуртка 1914 р.

Створені митцем проекти передбачали будівництво одноповерхових дерев’яних шкіл, облицьованих цеглою. Проекти одно- та двокомплектних шкіл були виконані в асиметричних, решти – у симетричних композиціях. Вони мали чітке зонування навчальних і допоміжних приміщень. В.Чепелик називає тему шкіл для О. Сластіона «найвизначнішою архітектурною темою»[10, с. 102] та додає, що «пошуки новітньої архітектури для села далеко виводили О. Сластіона від заскорузлої патріархальності, від недобре пахнучого хуторянства на шлях нового, яке було визначене вимогами часу. Завдяки цьому в сільську архітектуру починали входити риси міського будівництва, де вже проростали зерна раціоналізму з їх приматом функції та конструкції, від яких чекали оздоровлення всього зодчества» [10, с. 100].

Раціоналізм спроектованих шкіл полягав ув органічному поєднанні дизайнерських рішень щодо стилю з практичністю навчального закладу. Окрім класних кімнат, школа мала кімнату рекреації, бібліотеку, кімнати для роботи та проживання учителів. Так двокомплектні заклади були оснащені двома просторими та світлими класами з висотою стелі 3,5 м. Класи відокремлювалися один від одного розсувною перегородкою, що за необхідності вможливлювала трансформування їх в одну велику залу. Натоді таке рішення було передовим, «прийоми розв’язання трансформованого внутрішнього простору майже не були відомі, тому О. Сластіон виступив новатором і став провідником прогресивного принципу в сільському будівництві» [10, с. 104]. Коридор мав рекреаційні функції, у холодну пору року слугував роздягальнею.

Також до комплексу шкільних споруд входили надвірні служби: архітектурно оздоблений сарай, дубовий погріб, колодязь і туалет. Шкільна територія була обгороджена дерев’яним парканом. Вартість таких шкіл сягала від 6400 крб. однокомплектної до 16550 крб. чотирьох комплектної [2, с. 125].

Окремої наукової розвідки потребують шпилі на земських школах. Досі немає праці, що б ґрунтовно розкивала їхнє символічне, функціональне та практичне пристосування. Дослідники говорять про значення башт у розв’язанні загального силуету місцевості. Такою конструкцією архітектор «надавав школі значення освітнього центру села, стверджував нове і прогресивне у його загальній панорамі, створюючи своєрідну духовну домінанту» [4, с. 37]. В око впадає аналогія до церковних бань як домінант духовних. Порівняння цілком слушне, якщо взорувати на інтерес О. Сластіона до архітектури церков XVII ст. у стилі козацького бароко.

Невдовзі після будівництва перших шкіл, суспільство та преса схвально оцінили будівлі. Газета «Маяк» писала, що «будинки ці, крім зовнішньої краси, вдало пристосовані до умов шкільної гігієни, а також мають деякі практичні переваги щодо приміщень класів та вчительських квартир, чим вигідно відрізняються від шкіл звичайної будови» [10, с. 105]. Тогочасні газети повідомляли про плани будівництва 93 шкіл за проектами О. Сластіона, що свідчить про неабияку підтримку та зацікавлення земства в розбудові системи шкіл саме в українському стилі. Та через Першу світову війну, революцію 1917 р. і утворення СРСР, проект не вдалося здійснити вповні. В. Чепелик зазначає, що всього було зведено близько 30 об’єктів у селах нинішнього Лубенського, Чорнухиснького, Хорольського районів [10, с. 106].

Цьогорічні розвідки активістів та науковців доводять, що будівничі під керівництвом О. Сластіона вистроїли понад 54 школи не тільки на Полтавщині, але й Сумщині, Чернігівщині та Київщині.

З огляду на це зрозуміло, що жодний інший архітектурний проект шкільної будівлі не мав такої широкої підтримки та масштабної реалізації, як сластіонівські школи. Слушною видається думка науковця В. Ханка, який наголошує, що «принцип серійності, блискуче розроблений О. Сластіоном, не мав аналогів у народному будівництві та тогочасній архітектурній практиці 1900 – 1910-тих рр. [7, с. 209].

Окрім шкіл, за проектами О. Сластіона в українському стилі впродовж 1911-1914 рр. на Полтавщині вистроїли низку Будинків кредитно-кооперативних і споживчих товариств, будівель земських лікарів тощо.

Розвиваючи думку науковців, доходимо висновку, що О. Сластіон своїми працями та теоретичним обґрунтуванням першим з-поміж вітчизняних митців спробував відродити самобутній напрям в сучасній архітектурі, що спирався на віковічні традиції народного будівництва.

Своєю позицію щодо українського стилю, О. Сластіон привернув увагу тодішнього загалу й, передовсім, інтелігенції, до потреби розвивати українську архітектуру в контексті загальноєвропейської, однак, зі збереженням, відродженням і переосмисленням власних автентичних рис.

Зодчий утілив засади українського архітектурного стилю в низці передових і знакових об’єктах міст Полтави, Миргорода, Лохвиці й, що не менш важливо, в десятках сіл на території сучасних Лохвицького, Миргородського, Гадяцького, Чорнухинського, Великобагачанського та інших районів області.

Творчість О. Сластіона стала підґрунтям формування українського архітектурного модерну, який сублімував традиції хатнього, церковного будівництва, барокової культури та новаторської думки в контексті європейського модерну. Цей стиль панував у вітчизняній архітектурі в першій пол. ХХ ст. до 1941 року й, за словами проф. В. Чепелика, «маніфестував свідому творчість, скеровану на виявлення архітектурного обличчя не лише люду, «що вгору йде, хоч запертий у льох», а витворення народу, що прагне самозбереження, самоствердження і вільного розвитку» [10, с. 43].

Автор Сергій НАГОРНИЙ

Література

• 1.Біла Л. Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Випуск 35. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2011. – 212 с.
• 2.Булда М. Край Григорія Сковороди : Історичний нарис / М. Булда. – Гадяч : видавництво «Гадяч», 2013 – 320 с.
• 3.Веселовській Б. Исторія земства за сорокъ лѣть / Томъ Первый / СпБ : Издательство О.Н. Поповой, 1909. – 724 с.
• 4. Жук І. Народний мотив в архітектурі львівського модерну // Народна творчість та етнографія. – 1988. – № 3. – с. 35-39
• 5.Кіевская старина / Ежемѣсячный исторический журналъ / Томъ LXXXII / Киевъ, 1903 – С. 5-15
• 6.Полтавщина: Енцикл. довід. / За ред. А. В. Кудрицького. – К. : УЕ, 1992. – 1024 с
• 7.Ханко В. Полтавщина: плин мистецтва, діячі: мистецтвознавчі праці / В. Ханко. — К. : Видавець Остап Ханко, 2007. – 512 с.
• 8.Хоткевич Г. Земський дом у Полтаві // Артистичний вісник. – Львів. – 1905. – Ч. 9-10. – С. 141.
• 9.Чепелик В. Бесіди про українську архітектуру / В. Чепелик. – Київ : Фенікс, 2013. – 224 с.
• 10.Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник З. Мойсеєнко-Чепелик. – К. : КНУБА, 2000. – 378 с.