Орк «вирішує українське питання», а ми до нього «драстуйте»?

Тамуємо праведну незгоду, виводимо злість у резерв – за рокаду (хвалимося принагідно засвоєнням актуальної прифронтової лексики), робимося толерантними, здатними прикластися до рани. Корчимо із себе стороннього спостерігача, хоч це й неможливо в принципі.

Озброюємося символізмом – ніяких прізвищ, поганял, посад, кпинів, висновків. Так, припущення і «пошпетити умовно відомого».

Особа, якій долею призначено побути героєм, має бути бездоганно героїчною. Котигорошку розмірковувати про те, яку голову пана горинича рубати першою, заборонено не лише жанром – ситуацією. Рубай, обранцю, усе підряд, інакше станеш фастфудом.

На цій злегка критичній хвильці пробуємо в'їхати у сенси «меседжу», який не те що набрид до тріску піску на зубах, а відгонить вже якоюсь патологічною затятістю про без перемовин закінчити війну навряд чи вдасться.

Визнаючи право кожного з нас на самопожертву заради реалізації мрії про «побачити Париж і вмерти», пропонуємо своє бачення рандеву зі щуром.

Перепрошуємо, якщо комусь отут привидиться блюзнірство – долучіться до сатири Василія Рибнікова, у котрого кут зору на порядок гостріший. Мовляв, сьогодні немає альтернативи єдності. Жодних  сумнівів!

Просто натякаємо, що героїка включає в себе і варіант з показушною патетикою, згадайте натепер чужинське «від Пєшкова»: «Що утну я задля людей?!». Там ще було про «гучніше грому», «розривання грудей руками» і «ним зачарованих, що гинули тепер без жалів і сліз». Герої – вони такі.

Так ось, на критично дилетантський погляд, випестувана двома роками зустріч представника нашого істеблішменту зі щуром могла би й статися.

Прикиньте. Наша сторона ховає на піднебінні капсулу з ціанідом (кинджал з кураре в рукаві, сюрикен у каптурі худі тощо), і, тренована, одним махом долає 8-9 метрів стільниці, яка розділяє «два  світи – дві системи», навідліг кусає візаві за щоку. Тамуючи відразу до присмаку ботоксу, рятує світ.

З кинджалом чи сюрикеном відповідні дії – встромляє, шпурляє тощо. Головне – влучити.

Смішки з чужої кішки. Ми теж у числі всенародної підтримки влади, але ж маємо право й на анекдот.

А поза смішками – твереза, вивірена аналітика з прогнозами людей, котрі нам, аматорам, не рівня: «Усі переговори з путіним безглузді».