Ось тепер не смішно
Якщо когось нечиста сила виведе на стежку, на якій не вийде розминутися з агресивним псом, знавці, переважно покусані, рекомендують вклякнути, ніяким чином не виказувати звірові готовність у штани напудити, не зустрічатися поглядом з очима непривітно налаштованого візаві. Дивись, знайдуть друзі спільну мову. Або не знайдуть.
Клацаємо на трикутничок «Відтворення» на відеозверненні Володимира Зеленського до парламенту від 10 травня, ціпеніємо, відганяючи панічні очікування, не дивимося ув очі президенту, слухаємо…
Ну, 73-відсоткові ви наші, переглянули-послухали? Розвидняється?
Колеги з історичною освітою пам'ятають періоди людського побутування, коли ніби й адекватні ж загали з мудрими королями, просунутими філософами, чималим досвідом і переконливими уроками ніби з цепу зривалися – роками і десятиліттями тривали війни всіх проти всіх. Зрештою шал проходив, утихомирилися і після Великої Французької, і після Столітньої, і після Великої Жовтневої. От лише озиратися було страшнувато – руїна. На спустошених землях, у випалених душах.
Жодних аналогій. Лише натяк на очевидну налаштованість новообраного українського президента на конфронтацію, наміри оновити країну пацанською розбіркою, небажання подивитися правді у вічі. Якщо забракло кеби визнати безальтернативну справедливість людської максими щодо шевця, котрий має знати своє шевство, а в кравецтво не мішатися, вчися, шукай компроміси, студіюй досвід, не конфліктуй. Ні, виховання з етапами «зашібісь» і манерами розпальцовки у симбіозі з вірьовками ляльковода і досвідом квартального гумору без трусів диктують своє.
Учора ми вперше почули конкретне роз'яснення шостим новітнім президентом України Володимиром Олександровичем Зеленським, поки що більше відомим під ніком «шоумен КоКо-КоЗе з Разліву ©», своєї дорожньої карти оновленої країни.
Зверхність у ставленні до усього політикуму. З усіх сил намагаємося утриматися від адекватної характеристики образного ряду поведеного на стилістиці «95 кварталу» розперезаного продюсера. Дві дулі, рушники в єгипетському готелі, «ксіви» нардепів і кульгава качка звели на вуха електоральне бидло («молодєц!!!», «давно пора!», «бєй дармоєдов!!!»), але змушують згадати бабусине. Та казала: почуєш біля лавки «бий глитая!» - облаштовуй куток у погребі. Хоч тобі до глитая, як солом'яній стрісі до оцинковки.
Абсолютна відсутність елементарних знань про механізми влади і повноваження її гілок. Притомні експерти в один голос наголошують: жодних юридичних підстав сумніватися у правочинності дій ще діючого президента немає. Навіть затвердження суддею обраного за конкурсом колишнього юриста «Рошену» ‒ у параметрах повноважень. Навіть присвоєння звання Героя України Грицаку – виняткова прерогатива діючого президента.
Цинічна вимога саморозпуску Верховної Ради 19 травня і ні днем пізніше. Як після ультиматуму до «дармоїдів» (він працював у Бодрумі, а вони три тижні прогуляли) оцей новатор з двома слугами народу буде проводити свої закони? Чи оцей викид агресії означає усвідомлене бажання конституційного перевороту? Адже Україна ще парламентсько-президентська республіка і хто би як не гудив обранців – саме отой конгломерат осіб і уподобань є основною законодавчою інституцією. Більше того, чи й не половина у Верховній Раді була налаштована на будь-яку, лише би узгоджену дату інавгурації. 19 так 19. Були готові виставити й свічки на тлі феєрверків. Тепер, після звернення КоЗе! у кращих святославових традиціях «іду на ви», навіть позафракційний Борислав Береза заявив про некомфортне відчуття людини обмацюреної лайном.
Наступні сто днів обіцяють бути не смішними. Радимо сконцентрувати погляд на третьому зверху ґудзику сорочки президента, мо', пронесе.
Вадим Демиденко
