Явище козаччини, існування державності в умовах Гетьманату, наклали відбиток на українство. Ми досі повертаємо із небуття привиди минулого.
Теперішня Україна значною мірою є «історичним відлунням» Речі Посполитої формату XVII-XVIII століть. Адже саме там і саме тоді було закладено основні ментальні коди української нації (якщо не брати екстравагантні версії із трипільцями та хетами).
За великим рахунком, дзеркальне відображення в деяких моментах державотворення є просто дивовижне: анархокапіталізм у сучасній Україні (який часто плутають із класичною демократією) та анархофеодалізм Речі Посполитої (який також плутали з демократією). Переважно аграрно-сировинний устрій та залежність від зовнішніх ринків збуту сировини.
Пригадую дві гравюри XVIII століття:
Геополітичне банкрутство аграрно-сировинного устрою стало для Речі Посполитої відправною точкою загибелі як держави. Тож, і Україна сьогодні, і Польща тоді, — це зневага до динамічної модернізації, це архаїчний мікроуклад та «принадність старовини»; це відносно слабкий розвиток міст та промисловості.
З погляду надбудови: у Речі Посполитої — магнатерія та її клієнтела у вигляді шляхтичів, які голосують на сеймах та сеймиках на користь своїх магнатів; в Україні ж — олігархи та їхня клієнтела у вигляді депутатів усіх рівнів. З іншого боку, догмат «не дозволимо» як універсальне правило вето для крикливої меншини, з тією лише відмінністю, що у шляхетській Польщі вона була доведена до абсурду, а в Україні поки що близько до цього.
І Україна, і Річ Посполита — найбільші держави Європи за розмірами та природними ресурсами, кожна для свого історичного часу. Й обидві ці держави оточені потужними геополітичними кластерами:
Узурпатор путін під час свого виступу на Валдаї-2024 недаремно згадав Вестфальський мир як прототип нинішніх подій, і він робить це вже не вперше. Річ у тому, що Вестфальський мир, укладений 1648 року, поклав кінець 30-річній війні в Європі.
По суті, було покладено край і першим спробам створити єдину Європу на базі Франкської імперії. (Недаремно нинішня головна європейська премія, що присуджується за внесок у єдність Європи, має ім'я Карла Великого, засновника імперії франків).
Вестфальський мир фіналізував наступні спроби створити уніфіковану Європу на базі загальної ідеології та системи цінностей (тоді — релігії) і відкрив шлях до появи численних національних держав. (Фактично, народ приймає релігію свого сюзерена, решта меншин може йти).
Але в рамках моделі Вестфальської системи істотно послаблюються колективні механізми безпеки й першими у жертву приносяться саме ті, хто недооцінював фактор внутрішнього, ендогенного розвитку, надмірно покладаючись на зовнішній, екзогенний. У XVIII столітті такою жертвою стала Річ Посполита, яка пережила три поділи.
Але якщо бути історично точним, то таких розділів було чотири. Перший стався внаслідок повстання Богдана Хмельницького та Визвольної війни українського народу, тому невипадково і Вестфальський мир, і згадана Визвольна війна, відбулися у той самий рік — 1648-го.
До речі, й епоха воєн дуже схожа у Речі Посполитої та України: нестримна відвага, культ трагічного героя і катастрофічної топоніміки. Замість «полів слави» виграних битв, — культивування трагічної смерті (Santa Muerte), символів героїчної й трагічної оборони одночасно, тобто культ «фортець», а не «полів перемоги».
Проте не встигла впасти стара система геополітичних балансерів і механізмів стримування в Європі, як звалилася і Річ Посполита. А перший її поділ (якщо рахувати їхню загальну кількість як чотири, а не три) — це виділення Гетьманщини із протекторатом Москви та захоплення частини території Туреччиною (тут слід згадати й «шведську повінь»).
Тобто, говорячи про Вестфальський мир, путін натякає на аналогію із розділом Речі Посполитої, але як Україні уникнути ризиків першої Речі Посполитої? Насамперед не бути Річчю Посполитою!
Ні в культурологічному плані — екзальтація на межі божевілля, витравлення всього раціонального, зневажливе ставлення до частини суспільства, яке не входить до ідеологічного наративу, саморегулювання пихи та зарозумілості. Простими словами, «гонору», який іноді відіграє і контрпродуктивну роль у розвитку нації.
Ні у суспільно-політичному — руйнація системи внутрішніх рент, олігархата-магнатерії, трансформація грантової та лобістської клієнтел у клас «служивого стану» замість паразитарного прошарку «нової шляхти». Ця «нова шляхта» радше неопролетаріат.
Прискорена модернізація, ускладнення профілю економіки, нова індустріалізація, розкріпачення творчої енергії мегаполісів (урбаністична революція), освоєння гуманітарних загальнолюдських цінностей модерну і постмодерну. Слід зупинити відкочування назад до архаїки чи неотроцькізму та геополітичного джихадизму стосовно власного населення.
І тоді багатьох ризиків вдасться уникнути, хоча ризик Великої війни Судного дня вже завдав нам свого катастрофічного удару. Але варто пам'ятати, що ментальна схожість — це ще не вирок, майбутнє визначає не лише генотип, а й вибір, який ми робимо; до того ж робимо його щодня тут і зараз.