Основні причини мобілізаційної кризи
Добровольці вже 2 роки в армії, решту доводиться заганяти дубцем. Однак заганяють здебільшого українську бідноту, «иліта» ж розкошує далі.
Станом на середину осені (жовтень) 2024 року в Україні існує 2 головні причини мобілізаційної кризи. Про що саме мова, викладемо нижче ґрунтовніше для розуміння ситуації:
- Низький рівень громадянської свідомості переважної більшості населення.
Того таки населення (важко назвати його громадянами), на якому у 2019 році й піднявся плясун-хохотун Зе! Люди ж голосували за «стать-на-калєні» та «просто-пєрєстать-стрєлять» не для того, щоби через кілька років пензлювати в окоп.
- Організаційна бездарність і безвідповідальність чинного керівництва, яке стало заручником власної політики розбещення населення.
Людоньки ж не ідіоти і бачать, що «мобілізація імені Зєрмака» не є панацеєю від «бурятів» чи уявних «мокшів». Бо мобілізовані ресурси тупо гробляться во славу рейтингів «найвеличнішого лідора сучасності».
А позаяк іншого народу в нас нема, то й вирішення проблеми мобілізації слід починати з 2 пункту. З заміни "десіжен мейкерів" і вироблення адекватної стратегії спротиву московській інтервенції.
Ну, й окремо додамо пункт 3, хоч він і не головний — відсутність харизматичного розумного керівництва. Нехаризматичний генерал Олександр Сирський, чомусь дуже схожий на Патрушева із Суровікіним, мов з одного села, а його Генеральний штаб ніби наслідує дії штабу Гєрасімова.
