Острівці нестабільності РФ — пряма економія наших ресурсів
Минулими вихідними інґуське підпілля дало бій окупантам. На жаль, повстанці полягли у нерівному бою, але показали слабкість росії.
Наші вороги більше ніж 300 років фінансують і ідеологічно підтримують абсолютно всі бунтівні чи радикальні рухи у країнах, в які може дотягнутись. При чому і в союзницьких особливо, аби мати можливість тиснути хаосом у разі чого.
Тема та напрямок узагалі не важливі. І ось, ті самі люди, в яких дупа горить через те, що польських фермерів підбурюють проросійські активісти, і це шкодить нашій економіці, одночасно й серйозно питають:
Відповідь така ж проста, як на питання «Зачєм накурівать осу?»: затєм, це працює в обидві сторони. Адже острівці нестабільності РФ — це пряма економія наших ресурсів.
Вам не треба прямо любити інґушів, баргузинів, лугових марійців для цього. І багато щó про них знати, хоча звісно, бажано Вікіпедію хоча б почитати, бо це важливо для нашого із вами виживання.
Вороги от взагалі ненавидять усіх, навіть за людей не сприймають, що ніяк не заважає роками качати тих же ґаґаузів у Ґаґаузії й псувати цим кров Молдові, еге ж? З нас буде достатньо помірного інтересу.
Не дуже зрозуміло, це в людей сліпота на паттерни, бо в Україні історії навчали не по зв'язках, а по датах, чи це меншовартісна впевненість у тому, що Україна нічого поза своїми кордонами не може? У часи то, коли вона вже давно довела зворотне.
Втім, причина не важлива. Якщо складно і не зрозуміло, як можна підтримувати когось без сильного власного емоційного відклику, то доведеться ускладнитись, особливо якщо спілкуєтесь із вестернами.
Бо ще 2 роки тому вони відмовлялися бачити саму можливість розвалу РФ, або вигадували способи як би цього уникнути. А зараз вони звикають до ідеї неминучості розпаду, і не тому, що вони самі такі догадливі.
Кожен такий внутрішній конфлікт, надто коли він провадиться людьми, які готові боротися хоч трохи — це хороша новина. Бо це купа грошей, які ідуть не на фінансування наших вбивств, а на силовиків і сіськарів (московитський карний розшук — прим. ред.), які такі історії дуже не люблять там.
У випадку вдачі: це навіть N хороших або частково де фрагментованих силовиків, які вже не поїдуть у нашу сторону та/або навантажать бюджет рассіюшкі. Тож наступного разу, коли щось таке станеться, наприклад із тофаларами, ми не повинні питати «зачєм».
Ми повинні вивчити переклад фрази «Знову тюрма народів бореться проти народного волевиявлення! Я от все життя любив тофаларську народну казку про маленький народ, що їздить на зайцях, сподіваюсь вони здобудуть незалежність!» і сказати її всім знайомим іноземцям. Читати при цьому казку про зайцевершників зовсім не обов'язково.
