Під руїнами Петри знайдено монументальні споруди
Французька археологічна місія, яка з 1999 року проводить розкопки у давньому місті, опублікувала результати своїх багаторічних досліджень.
Такі відомості виклала інформаційна агенція "Останній Бастіон" із посиланням на міжнародне авторитетне спеціалізоване видання "MaxiSciences".
Археологам із Франції вдалося виявити залишки будинків домонументального періоду, присутність яких дуже здивувала, адже їхньою основною метою був пошук головного святилища Петри – набатейського храму Каср аль-Бінт (араб. قصر البنت).
Досі вважалося, що сакральна споруда, як і інші монументи поруч, був зведений у класичний період Набатейського царства, за правління короля Арети IV (9-40 роки після Різдва Христового).
Сміливіша гіпотеза стверджує, що ці будівлі могли бути зведені за часів його попередника короля Ободи III впродовж 30-х років до Різдва Христового, хоча весь процес тривав до римського завоювання Петри у 106 році після Різдва Христового.
Зі слів французьких науковців, ще понад сторіччя після вказаної історичної події храм діяв: жерці справляли службу набатейським божествам, а віряни та паломники приходили вклонитися й помолитися.
«І все ж таки головні споруди та гробниці були побудовані саме за царювання Арети IV. Тоді Петра була столицею держави з населенням щонайменше 20 тисяч жителів. Під час розкопок поблизу храму ми були здивовані, виявивши залишки домонументальної фази, що належать до періоду еллінізму. Ми припускаємо, що перший храм тут був збудований між II та І століттями до Різдва Христового», – коментують знахідку французькі археологи.
Щобільше, наступні стратиграфічні дослідження виявили споруди та сільськогосподарські тераси, що належать до IV-III століть до Різдва Христового; тобто раннього періоду становлення Набатейської держави.
Дивно, але ці знахідки не узгоджуються із записами давніх істориків: наприклад, Діодор Сицилійський описав місцевих жителів ще 312 року до Різдва Христового, обізвавши "barbarae nomades" (дикими кочовиками – прим. ред.).
«Розкопки виявили високоякісні будівельні елементи та матеріали: кам'яні підлоги, стіни зі тинькуванням і необробленої цегли. А це, між іншим, узагалі дивовижний матеріал у місцевому середовищі, насичений пісковиком. Ми також виявили багато імпортних артефактів, таких як амфори та грецька кераміка, вкрита чорним лаком. Це свідчить про високий рівень життя та глибокої інтеграції Петри у глобальні комерційні зв'язки ще у III-II століттях до Різдва Христового», – роз'яснюють французькі археологи.
Важливо розуміти, місто Петра спершу було столицею Ідумеї, а потім – столицею Набатейского царства; воно розташоване на території сучасної Йорданії у долині Арави.
Нові відкриття показали, що класична фаза цього величного поселення веде свій відлік від періоду еллінізму, а добігає кінця зі смертю Раббела II, останнього царя набатеїв, у 106 році після Різдва Христового.
У цілому Набатейська держава активно розвивалася після смерті Александра Мак аденського (320-ті роки до Різдва Христового), займаючи терен між Сирією та Єґиптом, маючи вихід до Червоного моря.
Існування та процвітання цього маловідомого в Україні близькосхідного царства забезпечувалося завдяки караванній торгівлі із майже усіма країнами Середземноморського регіону.
Вже у I столітті після Різдва Христового Набатейська держава потрапила у залежність до Римської імперії, а після смерті Раббели II – було анексовано імператором Траяном, увійшовши до складу новоствореної римської провінції Аравія.
Письмові джерела майже нічого не розповідають про той період, однак археологам нещодавно вдалося розкопати в Петрі унікальну римську пам'ятку, – це була стела з пропагандою чужинців з Апеннін, яка змінила напрям розвитку міста, що почало вибудовуватися вздовж осі Північ-Південь, а не Схід-Захід.
Згодом Петра, яка стала провінційним поселенням, пережила ще кілька періодів окупації та процвітання, а також кілька потужних землетрусів; це місто було покинуто жителями після XI століття з причин мусульманського нашестя.
Одночасно медіаагенція "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам про те, що доволі давній і найдовший суходільний торговий шлях започаткований ще за часів античності та був дотичним до українських земель.
