Письменник Войнович: Росіяни невиправні, їх кривавість і злість на генному рівні
Московський письменник-антикомуніст Войнович розповів в інтерв'ю журналістам про сучасне становище в Росії і звичаї російського суспільства:
«Владою було створено поле ненависті, у нас йде громадянська війна величезних сил, величезної такої більшості тупої проти активної меншості. І така ненависть, щодня йдуть ці жахливі ток-шоу по телебаченню.
Щоб побачити ознаки громадянської війни, треба відвідати Замоскворецький міст. Держава поки перемагає. Вбивство нічого не змінить. У нас вже такі були. І нічого на наше суспільство ніяк не вплине. Але будуть там якісь імітації розслідування. Потім все це поступово затихне. Потім будуть нам довго говорити, що слідство йде, воно не закрито. Народ поступово заспокоїться і буде чекати наступної такої ж справи коли-небудь.
Я живу багато років, я багато до чого звик. Але я все одно не втомлююся дивуватися, тому-що ось просто як можна оболванити так багато людей. Тому-що весь час йде обдурення, обдурення і обдурення. Є попередній досвід, могли б уже зрозуміти. Взагалі, відрізняти правду від брехні. Абсолютно не відрізняють.
Громадянська війна була, вона так тліла, але зараз вона ще холодна. У нас холодна громадянська війна. Вона вже сильно потепліла. І ненависть досягла такого напруження ... У 1991 році скинули Дзержинського і пішли спати. Суспільство пішло спати. І так спало, потім там щось було, нас уві сні змусили гімн там поспівати, ну, поспівали гімн. Знову заснули. Ну, ніби дурниця. Ну, добре. Якісь дрібниці. Все з дрібниць починалося. Але поступово, поступово і поступово ось дійшло. Уже перехід в іншу якість, починаючи з Криму. Але все до цього наближалося. Ми в цій же країні жили і перед цим. Просто якість дійсно інша.
Я пам'ятаю, була давно в радянській пресі стаття Олексія Суркова, поета, про гуманізм. І він сказав, що гуманізм взагалі буває різний. У нього бувають різні боки. Одна сторона - це любов до батьківщини, до близьких. Чогось ще. А є четверта сторони. Гуманізм - це ненависть до ворога.
Ця сторона торжествує. У них існує величезна традиція демагогії. Вони ж завжди говорили про гуманізм. І всі були лицеміри.
Велика кількість людей, яка називається «народом» дуже схильна пропаганді. І чим масовішою, тим більше. Як великий натовп більше схильна до всякої агітації. Народ така маса, яку можна туди зрушити або сюди при вмілій пропаганді. Якщо пропаганда дійсно масова з усіх боків, і взагалі виходу немає, то ось народ схиляється до того, що йому говорять.
Опозиція у нас слабка. У опозиції два крила, а у нас однокрилий птах наша держава, наше суспільство. Або, скажімо, бувають у деяких птахів, типу курей, якісь зачатки крил, з одного боку орлине крило, а з іншого боку курчаче у нас. Те, що відбулося в 1991 році я вважав революцією, це не виявилося революцією, це не перебудова, а перестановка тих же осіб на тій же шахівниці.
Номенклатура залишилася. Люстрації не було. Правда теж важко собі уявити, ким можна було замінити всю цю армію. Секретарі обкомів стали губернаторами, комсомольські секретарі - бізнесменами. Нічого не сталося. І не було. А якась опозиція теж слабка, дисидентська опозиція була видавлена. Вона сиділа в таборах. Її потім не допустили взагалі.
Дисидентів не допускали. Сахаров помер при загадкових обставинах. Злий жарт грає з нами свобода. Тому що виникла свобода виїзду, і багато дуже люди, активні, просто поїхали за кордон. І країна в значній мірі спустошена. Багато хто просто розчаровані, кажуть, що в цій країні ніколи нічого не буде. І що я тут буду даремно пропадати. Життя свою витрачати на це.
Відбулася перестановка фігур. І ті ж самі люди, заражені бацилою тоталітаризму. І коли вони схаменулися від шоку 1991 року, в 1993 може бути, вони знову зібралися приблизно в ту ж зграю і стали знову вести ось цю саму пропаганду, яка весь час посилювалася: що свобода - це погано. Їх занадто багато у владних структурах. І в цих владних структурах, на телебаченні, скрізь.
86 відсотків підтримують політику Путіна. Але при Сталіні була цифра 99. Пропаганда була така. Дійсно, коли Сталін помер, люди ридали. І реальний страх. Зараз теж реальний страх. Страх, що це повернеться, страх перед війною. Перед нестабільністю. Їм здається, що чогось відбудеться, і все завалиться, буде погано, аби гірше не було. У мене був такий епізод. Я там описав, як двоєв’язнів їдуть на машині, під час війни їх везуть. Машина перевертається, вони вискакують і починають знову ставити цю машину, аби гірше не було. Вони бояться втекти, бо буде гірше. Тож ось якось так. Свідомість мас - вона дуже дивна. Люди в масі набагато дурніші, ніж окремо. І направляти цю свідомість, загалом, досить просто. Колись ось, згадав анекдот, коли запитують колгоспників: «Чи згодні?» Вони кажуть: «Чи згодні». «А може, не згодні?» «Не згодні».
У влади сила, у неї засоби масової інформації. Ми ж бачили в 1990-их роках, коли на телебаченні з'явилися свіжі обличчя, стали говорити щось таке. Коли росієнин чує про Україну, про розп'ятого хлопчика, десятки добровольців побігли туди битися. А у нас весь час розп'ятий хлопчик. У нас по всій країні весь час розп'ятий хлопчик висить.
Радянський режим помер, а російська людина буде жити довго і передавати свої якості у спадок на генному рівні. Це очевидно. Якесь прозріння, може бути, прийде в результаті якої-небудь катастрофи. Я по телебаченню чув, що Росія ніколи нічого не програвала. Росія програла купу всяких воєн, починаючи з Кримської війни 1855 року. Японську війну 1904 року. І Афганську війну вона програла. Поки не наступить якась катастрофа, тоді, можливо, люди масово одумаються. А так навіть і не видно нічого».
