Полковник Массуд — незгасимий «афґанський смолоскип»
Нині минають 20-ті роковини від дня загибелі Панджшерського лева Ахмада Шаха Массуда на прізвисько "Лакабі" (Щасливчик).
Він народився 2 вересня 1953 року в аулі Джаґанлак у Панджшерській долині Афґаністану у заможній таджицькій родині місцевого землевласника. Завдяки зв'язкам і багатству батька, Ахмад Шах отримав відмінну початкову освіту у кабульському ліцеї "Істеклаль" (перс. لیسه استقلال), а у 1973 році вступив до Кабульського політехнічного інституту.
Ще навчаючися в ліцеї, він долучився до студентської орґанізації "Мусульманська молодь" (перс. سازمان جوانان مسلمان), її радикального юнацького крила. Очолювали молодіжне товариство проповідник Бургануддін Раббані та інженер Ґулбуддін Гекматіяр, які просували ідеї антикомунізму і поміркованого ісламізму.
Того ж таки 1973 року в Афґаністані стався державний переворот, ініційований принцом Могаммедом Ханом Даудом. Незаконна зміна влади змусила Массуда разом Раббані міґрувати до Пакистану у місто Пешавар, де вони проходять військовий вишкіл, а потім беруть участь у першому збройному виступі опозиції — Панджшерському повстанні 1975 року.
Втім бунт був швидко придушений режимом Дауда, а 117 очільників повстанчого руху і найвпливовіших активістів були заарештовані. Більшість із них отримали довічне ув'язнення, а найзначніші — розстріляні.
Сáме під час повстання 1975 року, за легендою, Массуд отримав прізвисько "Щасливчик" (перс. خوش شانس), бо, поранений у ногу, він сховався в кукурудзі й лише випадково не був знайдений урядовими військами, які прочісували поля. Згодом він став одним із членів проводу, заснованого Раббані "Ісламського товариства Афґаністану" (перс. جمعیت اسلامی افغانستان) і його бойового крила.
Після "парчамістського" більшовицького перевороту (так звана Саурська революція) 1978 року Массуд, як і багато інших опозиційно налаштованих до нової влади діячів, приєднався до загальноафґанського рух опору. Він волі звільнити свою батьківщину від комуністичної зарази: виступав за вигнання совєцьких окупантів і їхніх посіпак у Кабулі; мав прозахідні погляди.
За неабиякий військовий талант, особисту відвагу і шляхетність заслужив повагу й авторитет, як серед друзів, так і серед ворогів. Упродовж 10 років війни з промосковським режимом, Кремль провів аж 9 спецоперацій спрямованих виключно проти Массуда, другорядною метою яких було знищення опору у провінції Панджшер.
Всі ці спроби бойові побратими видатного афґанського державника успішно відбили, завдавши великих втрат противникові. За це Ахмад Шах отримав ще одне прізвисько — Панджшерський лев (перс. شیر پنجشیر), на додачу ставши справжнім незламним національним героєм на батьківщині.
Після вигнання совєцьких інтервентів і повалення місцевої більшовицької диктатури, Массуд обійняв посаду міністра оборони й головнокомандувача Національної армії Афґаністану. Та конфлікти й ворожнеча у владній верхівці призвела до розколу і нового збройного протистояння, чим негайно скористалися пуштунські радикали з руху "Талібан" (пушт. طالبان), які керували майже всією територією країни впродовж 6 років.
Ахмад Шах став одним із лідерів військово-політичного об'єднання "Північний альянс" (він же "Об'єднаний ісламський фронт порятунку Афґаністану"), бойові загони якого вели непримиренну боротьбу з заколотниками-талібами. Та побачити лоґічний кінець першого періоду панування "Талібану" на афґанській землі Массуду не судилося долею.
Ввечері 9 вересня 2001 року під час інтерв'ю у рідному Панджшері його вбив ісламський терорист-смертник із бандформування "Аль-Каїда", привівши у дію вибуховий пристрій, що був у відеокамері. Загибель Панджерського лева сталася рівно за 2 доби до найбільшого у сучасній світовій історії теракту (9/11) і за місяць до американської інтервенції.
Відтак доволі дивними виглядають закиди на адресу Массуда, нібито він "співпрацював з окупантами зі США", що якось уповноважує теперішніх талібів здійснювати наругу над його похованням. Сáме тому паплюження його славної пам'яті чи нещодавні акти вандалізму в його мавзолеї у Панджшерській долині є нічим іншим, як боягузливою дріб'язковою помстою переможених, а не якесь геройство переможців.
Автор — історик, учасник бойових дій на Сході України, командир добровольчого підрозділу "Сармат" Олександр Писаревський спеціально для "Останнього Бастіону"
