Полководець з «Кварталу» не здатен принести перемогу
Завищені очікування затьмарені Херсонською офензивою не справдилися на Запорізькому напрямку. Контрнаступ заливається кров'ю...
Будьмо відверті, тактичні успіхи 2022 року зіграли злий жарт із шокованим агресією українським суспільством, яке перейнялося абсолютно нерелевантним реальному стану речей зухвальством. Наші громадяни повірили у можливість швидкої й відносно невитратної перемоги над потужним ворогом і піднесли до небес бездарну й безвідповідальну владну команду.
Давши «слугам неукраїнського народу» абсолютно незаслужений carte blanche, попередньо затоптавши й заплювавши всіх носіїв здорового глузду, суспільство пустилося берега. Зараз, як ми встигли побачити, ейфорійне запаморочення потроху проходить.
Але за півтора року наркотичного угару, яким на повну котушку скористалися високопоставлені мародери, країна втратила масу досвідчених воїнів, економіку, інфраструктуру й загрузла в борговій ямі, так і не налагодивши належну роботу ВПК. Зате агресор зробив роботу над помилками.
Росіяни перебудували стратегію, налагодили випуск зброї, сколотили міжнародну коаліцію, до якої увійшли найогидніші та найозброєніші диктатури світу. Тоді як «цивілізована демократична спільнота» починає помітно «втомлюватися» від нашої війни, що загрожує нам фінансовим і мілітарним колапсом.
І поки критична маса травмованого геноцидами суспільства через біль, через «не хочу й не можу» не усвідомить, що стала перемога досягається не спорадичними сплесками героїзму і тимчасовим фартом, ні. Але системною роботою у всіх сферах життя: економічній, безпековій, культурній...
Українська економіка мала бути переведена на так звані «військові рейки». Скажімо, кожен мав би по 4 чи там 5 годин на тиждень відпрацювати на військо, а влада на місцях — організувати цю роботу, це і були б її «години на тиждень».
Сільські, міські, районні та обласні ради спільно з військовими адміністраціями мали б оце все логістично з'єднати в ефективну мережу бджолиних вуликів, вишукуючи джерела фінансування. А не як зараз: десь хтось виробляє сітки для маскування, десь хтось хліб для війська пече, хтось машини переганяє на фронт, а основна маса населення воюючої країни — трутні, причому найбільші трутні — на Печерських пагорбах.
Те, що здобули «зелені» за ці півтора року, можна схарактеризувати доволі абсурдним терміном: «гаряче замороження». Це, як прокляті ідіотами й прихованими ворогами Мінські домовленості, тільки у 100 разів гірше.
З осені 2022-го лінія фронту практично не рухається. Наш контрнаступ уперся у Сватівську дугу і горезвісну «лінію Суровікіна», що цілком закономірно для війська, чий Верховний Головнокомандувач (4-разовий ухилянт!) проморгав атаку ворога і провалив безпековий кейс.
Але жертв при цьому у сотні (тисячі?) разів більше, а вся країна перетворюється на економічного інваліда І групи. Держава стала заручницею примх панівного угруповання.
Того угруповання, яке не може ні розгромити агресора, ні вибудувати економну стратегію оборони, що відповідала б реальному співвідношенню сил (бо це призведе до обвалу популярності його фронтмена серед накачаного інформаційним наркотиком населення), а може лише збільшувати дозу інформаційного героїну і закручувати гайки. Поки не зірве різьбу.
